Артур конан дойль


с. 1 с. 2 с. 3

АРТУР КОНАН ДОЙЛЬ

СОБАКА БАСКЕРВІЛІВ

Містер Шерлок Холмс сидів за столом і снідав. Зазвичай він прокидався доволі пізно, якщо не брати до уваги тих випадків, коли він взагалі не лягав спати. У мене в руках була палиця, забута нашим учорашнім гостем. Ця товста палиця з головкою була справжнім «речовим доказом». На пластинці напис «Джеймсу Мортімеру, Ч. К. X. О., від його друзів по ЧКЛ і дата 1884». Холмс запропонував мені відтворити образ власника палиці.


Наслідуючи Холмса, я почав висловлювати припущення, що ця людина — поважна, середнього віку, ймовірно, сільський лікар, якому доводиться пішки долати великі відстані.
Холмс похвалив мою спостережливість, але, оглянувши уважно палицю, зауважив, що більша частина моїх висновків хибна.
Випускаючи кільця диму, друг почав говорити:

— Мортімер, швидше за все, був куратором лікарні у Чарінг-Кроссі, яку покинув 5 років тому, Це симпатична молода людина років тридцяти, неуважна, без амбіцій і дуже любить свого собаку,


Холмс ще не встиг закінчити свої міркування стосовно породи собаки, як у дверях з'явився гість.

II

Прокляття роду Баскервілів


— У мене в кишені лежить давній рукопис початку 18 століття,— почав лікар Джейм Мортімер.
— Цю родинну реліквію віддав мені на збереження сер Чарльз Баскервіль, який нещодавно трагічно загинув. Я був другом цієї вольової, розумної, практичної людини.
Я подивився на пожовклі аркуші з напівстертими рядками. Угорі було написано: «Баскервіль-хол», а нижче стояли великі, розмашисті цифри «1742». Мортімер почав читати. У рукописі зазначалося, що за часів Великого Повстання власником помістя Баскервіль був Х'юго, людина, схильна до нерозважливих і жорстоких жартів. Х'юго закохався в дочку одного сусіда-фермера. Але скромна і сором'язлива дівчина уникала чоловіка. Одного разу, на Михайлів день, Х'юго Баскервіль узяв шістьох відчайдухів, прокрався до ферми і викрав дівчину. Повернувшись до Баскервіль-холу, компанія почала пиячити. Нещасна ледве розуму не втратила, чуючи співи, крики і брутальну лайку. Врешті-решт від страху вона зважилася на відчайдушний вчинок — вилізла на карниз, спустилася на землю плющем, що обплітав південний бік замка, і побігла через болото додому.
Через деякий час Х'юго з'ясував, що дівчина втекла. Ніби диявол у нього вселився, він заприсягся віддати душу й тіло силам зла, щоб наздогнати втікачку. Х'юго вискочив із замка і наказав конюхам загнуздати кобилу і спустити собак. Дехто з друзів, протверезівши, скочили на коней і приєдналися до погоні.
Проїхавши милю чи дві, вони зустріли пастуха, який бачив нещасну дівчину, пізніше і сера Х'юго, але найбільше пастуха вразив собака, що гнався за Баскервілем. П'яні сквайри насварили зустрічного і поїхали далі, але дуже скоро у них мороз пішов шкірою, бо вони побачили ворону кобилу, всю в піні і без вершника, а неподалік стояла зграя собак і жалібно скавучала.
Вершники зупинилися, а троє найсміливіших направили коней до яру. На широкій галявині лежала нещасна дівчина, яка померла від страху та безсилля, поруч лежав Х'юго, а над ним стояло чудовисько — величезний чорний звір, схожий на собаку, але набагато вищий і більший — і перегризало йому глотку. Повернувши свою закривавлену пащу, звір зблиснув страшними очима. Чоловіки заволали від страху і погнали болотами. Один із них помер тієї ж ночі, а двоє інших до кінця життя не могли опам'ятатися від тяжкого потрясіння.
— А тепер, містере Холмс, я познайомлю вас із більш сучасним матеріалом,— сказав лікар Мортімер і дістав із кишені газету.
У статті було сказано, що нагла смерть сера Чарльза Баскервіля стала тяжким потрясінням для всього Середнього Девоншира. Незважаючи на те, що він зовсім недавно оселився у Баскервіль-холі, своєю гостинністю та щедрістю він зажив любові та поваги місцевих жителів. Він власноруч заробив свій капітал і спробував повернути своєму роду добре ім'я. Попри великі матеріальні статки сер Чарльз жив скромно, із домашньої прислуги у Баскервіль-холі були лише лакей та економка — подружжя Берриморів. Чоловік та дружина розповідали, що останнім часом здоров'я сера Чарльза дуже погіршилось. Четвертого червня він виявив бажання поїхати в Лондон і наказав Беррімору готувати речі до від'їзду, а сам, як завжди, пішов на прогулянку. Опівночі Беррімор помітив, що центральні двері відчинені, запалив ліхтар і почав шукати свого господаря.
Після недовгих пошуків тіло сера Чарльза було знайдено у кінці алеї. Циган Мерфі, який проходив у той час болотом, чув крики, але не міг точно зрозуміти, з якого боку вони лунають. Присяжні винесли вердикт — миттєва смерть, що значно полегшило становище, оскільки було дуже бажано, щоб спадкоємець сера Чарльза оселився у Баскервіль-холі і продовжив прекрасні починання свого попередника. Найближчим родичем сера Чарльза був містер Генрі Баскервіль, син середнього брата перебіжчика, який знаходився зараз в Америці. Зараз робили усе можливе, щоб знайти його і повідомити про велику спадщину.
Лікар Мортімер розказав Холмсу, що приховав від слідства деякі факти, а з ним може говорити відверто.
— Торф'яні болота — місце дуже безлюдне, тому сусіди намагаються якомога частіше зустрічатися. Останнім часом я став помічати, що нерви у сера Чарльза на межі зриву, він вірив у легенду і ніколи не зважувався виходити до болота вночі, бо над його родом тяжіє прокляття. А особливо чоловік цікавився примарною істотою та питав, чи не чув я, як гавкає пес?
Якось за 3 тижні до трагедії я завітав до свого друга і побачив, що він із жахом в очах дивився углиб алеї, де виднілася велика чорна тварина.
Цей випадок дуже вразив Чарльза, і він вирішив їхати до Лондона. І ось в останню хвилину сталося нещастя.
Я швидко приїхав до садиби, оглянув місцевість та почав обстежувати труп. Сер Чарльз лежав долілиць, розкинувши руки. Судоми так спотворили його обличчя, що я ледве зміг розпізнати труп. А поруч із тілом я помітив свіжі сліди велетенського собаки.

III


Задача
Розповівши Холмсу ще деякі подробиці трагедії, лікар Мортімер сказав, що дехто з місцевих жителів бачили на болотах дивну істоту, яка описується у легенді і запитав поради, як йому вчинити з останнім нащадком роду Баскервілів, який невдовзі має прибути на вокзал Ватерлоо. Холмс порадив візитеру зустріти сера Генрі Баскервіля та призначив зустріч на наступний ранок.

IV

Сер Генрі Баскервіль


Рівно о десятій лікар Мортімер зайшов до кабінету в супроводі молодого баронета. Це був невеликий на зріст, міцний чоловік років тридцяти. Після знайомства сер Генрі показав Шерлоку Холмсу листа, отриманого вранці. Серед сторінки була єдина фраза: «Якщо ви цінуєте своє життя і розум, тримайтесь якомога далі від торф'яних боліт».
Уважно прочитавши листа, Холмс зробив висновок, що слова вирізані манікюрними ножицями з передової статті газети «Тайме», а слова «торф'яних боліт» написані чорнилом, імовірно в готелі, оскільки письмове приладдя дуже погане.
— А зараз прийшов час вам, панове, розповісти мені все, що відбулося в Баскервіль-холі,— сказав сер Генрі.
Мортімер слово в слово повторив свою вчорашню розповідь.
— Так, гарний мені дістався спадок,— сказав Генрі, коли розповідь нарешті закінчилася.— Про собаку я звичайно чув ще з дитинства. Цю легенду любили розповідати у моїй сім'ї, але я ніколи їй не вірив. А стосовно смерті дядька, то у мене все так переплуталося в голові, що я не знаю, до кого мені звертатися — до священика чи до полісмена.
Але я остаточно вирішив — їду в будинок своїх предків.
Сер Генрі та лікар Мортімер попрощалися з нами і пішли прогулятися містом. Щойно за ними зачинилися двері, з Холмсом відбулася разюча зміна — він знову став людиною дії.
— Ватсоне, збирайтесь!
І вже за кілька хвилин ми наздоганяли наших візитерів. Раптом Холмс помітив, що за чоловіками хтось стежить із кеба, але чоловік із чорною бородою нас помітив і стрімко помчав по Ріджент-стріт. Ми зрозуміли, що за Генрі Баскервілем хтось стежить, але нічого не встигла вдіяти, хоча обидва розгледіли бороду кебмена і номер кеба.
Холмс зайшов до розсильної контори і дав доручення чотирнадцятилітньому підлітку обстежити всі кошики із сміттям у довколишніх готелях і ввечері телеграфувати на Бейкер-стріт.

V

Три обірвані нитки


Насолодившись картинами бельгійських художників, ми попрямували до готелю «Нортамберленд». Холмс ненав'язливо поцікавився мешканцями і зробив висновок, що люди, які стежать за сером Генрі, живуть в іншому місці.
Дійшовши до номера, ми зіштовхнулися з роздратованим Генрі Баскервілем, який знову не міг знайти свого черевика.
— Зі мною ще ніколи в житті не траплялися такі дивні та безглузді випадки,— говорив засмучений сер Генрі.
Ми зайшли до номера і почали розмову. З'ясувалося, що спадок складає сімсот сорок тисяч фунтів, що було доволі великою сумою.
— А кому дістанеться садиба у разі смерті сера Генрі,— поцікавився Холмс.
— Оскільки молодший брат сера Чарльза, сер Роджер, помер неодруженим, то Баскервіль-хол перейде далеким родичам — Десмондам. Джеймс Десмон уже немолода людина, священик і живе у Вестморленді.
— Отже, сер Генрі, я вважаю, що вам слід негайно їхати в Девоншир,— сказав Холмс— Але я дуже зайнятий. Може, мій друг Ватсон люб'язно згодиться поїхати з вами?
Ця пропозиція настільки вразила мене, що я не міг оговтатися, а сер Баскервіль, не чекаючи моєї відповіді, гаряче тряс руку і просив допомогти.
— Із задоволенням поїду в Баскервіль-хол,— відповів я,— і не пожалкую за витраченим часом.
Холмс дав нам чіткі інструкції і призначив від'їзд на суботу. Ми почали збиратися, як раптом Баскервіль скрикнув і витяг з-під шафи світло-коричневий черевик.
Перед нами простягся ланцюжок подій, які ми не могли пояснити: трагічна смерть сера Чарльза, лист із газетних вирізок, бородань у кебі, зникнення коричневого і чорного черевиків і знову знахідка коричневого.
Дорогою на Бейкер-стріт ми мовчали і намагалися систематизувати всі факти. Перед обідом нам принесли 2 телеграми. У першій було написано: «Щойно повідомили Берімор вдома. Баскервіль». У другій: «Обійшов 23 готелі порізаної сторінки «Таймса» не знайшов. Картрайт».
— Ось і обірвалися зразу 2 ниточки, Ватсоне. Що ж, у нас є ще кебмен, який віз незнайомця, я запросив його дані в Реєстраційній конторі і не здивуюсь, якщо зараз ми отримаємо відповідь.
Раптом пролунав дзвінок і на порозі з'явився сам кебмен.
— Я сьомий рік їжджу, і ніколи не було ніяких скарг тому, дізнавшись, що цікавляться моїм кебом, я вирішив зайти сам і все з'ясувати.
Холмс попросив розповісти візника про чоловіка, який зранку стежив за будинком на Бейкер-стріт, і яке ж було його здивування, коли дізнався, що незнайомець назвався іменем Шерлок Холмс.
Далі кебмен Джон Клейтон детально розповів про те, як вони стежили за Мортімером і Генрі Баскервілем та як відвіз бороданя на вокзал.
— Третя нитка теж не витримала,— сказав Холмс,— треба починати спочатку. Цього разу, Ватсоне, у нас гідний супротивник. Я потерпів фіаско в Лондоні, будемо сподіватись, що ви відіграєтесь у Девонширі.

VI

Баскервіль-хол


Сер Генрі Баскервіль і лікар Мортімер закінчили свої страви до зазначеного часу і ми відправились у Девоншир. Проводжаючи мене, Холмс увесь час робив інструкції та давав поради.
— Я не буду говорити про свої підозри, мені, дорогий Ватсоне, потрібні факти, а вже аналізувати та співставляти їх я буду сам.
— На все добре,— сказав Холмс, коли ми пішли до вагона.— Пам'ятайте про легенду, сер Генрі, не виходьте вночі на болота!
Поїзд рушив. Генрі Баскервіль милувався краєвидами. Він лишив рідні місця ще у тринадцятирічному віці, а в Баскервіль-холі взагалі ніколи не був. Сер Генрі вдивлявся жадібним поглядом у торф'яні болота і про щось думав.
Поїзд зупинився на маленькій станції, і ми вийшли з вагона, сіли в коляску і поїхали до помістя. На кожному повороті Баскервіль захоплено скрикував, допитливо озирався навсебіч; закидав нас численними питаннями.
Раптом лікар Мортімер побачив на пагорбі озброєного вершника, який стежив за дорогою.
— Перкінсе, що все це значить? — спитав Мортімер.
— І з пристаунської в'язниці втік арештант, сер,— пояснив наш візник.— На всіх дорогах і станціях виставили вартових, але вже третій день про нього ні слуху ні духу.
Втікачем виявився Селден, який скоїв убивство в Ноттінг-Хіллі. Холмс розслідував цей злочин, бо він зацікавився надзвичайною жорстокістю і звірством убивці. Злочин був таким жахливим, що судді вирішили, що Сендел був не сповна розуму, і замінили смертний вирок ув'язненням.
— Ось і Баскервіль-хол,— сказав візник і зупинив коней.
— Мене ніскільки не дивує, що дядько увесь час очікував якогось лиха,— сказав сер Генрі, озирнувшись навкруги.— Тут будь-кого візьме страх. Нічого, не пройде і півроку, як я проведу сюди електрику.

— Щиро вітаємо в Баскервіль-холі, сер Генрі!


Високий чоловік виступи із сутінків і відчинив двері коляски. В освітлених дверях хола з'явилася жінка. Вона теж підійшла до нас і допомогла чоловіку зняти наші валізи.
Лікар Мортімер люб'язно розпрощався з нами і пообіцяв приїхати зразу ж, як буде потрібна його присутність. Ми зайшли у дуже красивий просторий хол. У старовинному комині з чавунною решіткою потріскували дрова. Померзши після довгої дороги, ми з сером Генрі простягли руки до вогню і почали оглядати будинок.
Беррімор заніс наші валізи і сказав, що вони з дружиною хочуть лишити службу у Баскервіль-холі й розпочати власну справу на гроші, що лишив їм сер Чарльз.
— А тепер дозвольте показати вам ваші кімнати.
Мі пішли оглядати будинок. Моя була поруч зі спальнею Баскервіля. Ці кімнати були більш сучасними, ніж центральна частина будівлі. Але їдальня вразила нас своїм похмурим виглядом. Розмова за столом не клеїлася, і я відчув полегшення, коли ми перейшли до більярдної. Ми покурили й попрощалися до ранку.
Перш ніж лягти спати, я подивився у вікно, що виходило на газон перед центральними дверима. Незважаючи на втому, я довго я не міг заснути, перевертаючись з боку на бік. Десь годинник відбивав кожні 15 хвилин, а більше нічого не порушувало мертвої тиші. І раптом опівночі я почув незвичайний звук. Це був плач, приглушений стогін жінки, чиє серце розривалося від горя. Я піднявся на ліжку і став напружено вслухатися. Плач був зовсім близько в будинку. Я прочекав близько півгодини, але більше нічого не почув.

VII


Степлтони з Мерріпіт-Хауса
Свіжий ранок стер із нашої пам'яті неприємні враження, які у нас залишилися після знайомства з Баскервіль-холом. Але ми згадали про жіночий плач і покликали Беррімора.
Лакей сказав, що в будинку всього дві жінки — посудомийка та його дружина — і запевнив, що його дружина не плакала. Але через деякий час ми побачили міс Беррімор з почервонілими та припухлими очима. Чому лакей брехав? 1 чому вона так гірко плакала?
Чимось таємним і похмурим віяло від цього блідого благовидного чоловіка з чорною бородою. Він першим знайшов тіло сера Чарльза, і обставини смерті старого Баскервіля відомі нам лише з його слів. Невже це Беррімор був у кебі на Ріджент-стріт? Як же встановити істину? Сер Генрі після сніданку почав працювати з діловими паперами, а я пішов оглянути місцевість.
Пройшовши милі з чотири, я зайшов до поштової контори і з'ясував, що телеграму передали не самому Беррімору, а його дружині. Лишилося загадкою, чи був Беррімор у Лондоні того дня.
Повертаючись безлюдним шляхом, я молив Бога, щоб мій друг звільнився якомога швидше, і приїхав сюди.
Мої роздуми перервав звук швидких кроків позаду. Мене наздогнав високий білявий чоловік, який відрекомендувався як Степлтон із Мерріпіт-хауса. Ми поговорили про випадок на болотах, і сер Степлтон запросив мене в гості.
— Чудові тут місця,— сказав він, дивлячись на хвилясту лінію зелених пагорбів.— Я тут другий рік, але уже встиг їх обстежити вздовж
і впоперек. Це дуже нелегка справа. Ось це, наприклад, величезна Гримпенська трясовина. Не дай Господь, комусь туди потрапити. Зразу смерть.
Ми побачили, як у драговину затягувало нещасного коня. Раптом неголосне, протяжне і неймовірно тужливе виття пронеслося над болотами. Степлтон якось дивно подивився на мене.
— Фермери говорять, що так виє собака Баскервілів, коли шукає свою жертву. Я і раніше чув її, але сьогодні надзвичайно голосно.
Похолонувши від жаху, я оглянув широку рівнину, покриту зеленими заростями з тростини.
— Ви ж освічена людина, і вас такими дурницями не обманеш,— сказав я.— Як ви можете пояснити цей звук?
— Драговина іноді видає дуже дивні звуки. Чи то мул осідає, чи вода піднімається на поверхню. Цього ніхто не знає.
— Ні, ні! Це голос живої істоти. Зроду не чув таких страшних звуків.
— Що й казати, міста таємничі. Погляньте на цей пагорб. Що це, на ваш погляд? Це житла наших пращурів, які випасали отари на схилах, пізніше навчилися добувати олово. Так, доктор Ватсон, ви знайдете багато цікавого на наших болотах.
Повз нас пролетів метелик, і Степлтон стрімголов кинувся за ним до драговини. Я озирнувся і побачив поруч із собою красиву високу чорняву жінку. Це була міс Степлтон. Я хотів привітатися, але вона сказала:
— їдьте геть звідси. Негайно повертайтеся до Лондона. Вам не можна тут залишатися. Тсс! Мій брат іде. Зірвіть мені, будь ласка, орхідею й не говоріть йому жодного слова.
— Ви здається встигли познайомитися,— сказав Степлтон.
— Так, я говорила серу Генрі, що вже пізно милуватися красою цих боліт — орхідеї відцвітають.
Ми пояснили Беріл, що я лише друг містера Генрі. Жінка знітилася, але люб'язно запросила мене до Мерріпіт-хауса.
Через декілька хвилин ми підійшли до похмурої ферми, яку оточував фруктовий сад. Убозтвом і смутком віяло від цього місця. Слуга, що відчинив нам двері, був такий же старий і похмурий. Але кімнати були великі і витончені.
— Дивне ми вибрали місце для життя,— сказав Степлтон.— Але нам тут добре, правда, Беріл?
— Так, дуже добре,— відповіла вона, але слова її пролунали якось непевно.
Містер Степлтон розповів, що у нього є школа в одному з північних графств. Але в школі почалася епідемія, троє хлопчиків померли. Нам так і не вдалося влаштувати наші справи, більшу частину капіталу ми втратили і перебрались сюди. Займаємося науковою роботою. У нас велика бібліотека і дуже цікаві сусіди. Лікар Мортімер — дуже освічена людина. Нещасний сер Чарльз був прекрасним співрозмовником. Як на вашу думку, серу Генрі не завадить сьогодні мій візит?
— Я певен, що він буде радий познайомитися з вами.
— Тоді попередьте його, будь ласка. Можливо, ми зможемо допомогти йому, доки він не звикне на новому місці.
Містер Степлтон запросив мене оглянути його колекцію та поснідати разом, але я, вражений подіями цього ранку і словами міс Степлтон, відмовився і поспішив додому тією ж стежкою.
Але це був не єдиний шлях до Баскервіль-холу бо дуже швидко мене наздогнала міс Степлтон. Вона вибачилась за непорозуміння. І як я не намагався дізнатися справжню причину її пересторог, вона мовчала. Сказала лише, що брат не хоче, щоб Баскервіль-хол лишився без господаря, а вона навпаки хоче вплинути на сера Генрі. Вона повернулася і зникла серед великих каменів, а я, сповнений страхів, пішов до Баскервіль-хола.

VIII


Перший звіт лікаря Ватсона
Починаючи з цього дня, я буду повідомляти про хід подій через свої листи до містера Шерлока Холмса.
Барскевіль-хол, 13 жовтня
Дорогий Холмсе!
З моїх попередніх листів ви вже знаєте по останні події в цьому глухому куточку світу.
За останні декілька днів сталася одна дивна подія, про яку я вам хочу розповісти.
До речі, каторжанин, що переховувався на болотах, швидше за все пішов із цих місць. Його шукають вже два тижні, але безрезультатно, важко собі уявити, щоб людина могла жити на болотах, хоча будь-яка з цих печер може служити притулком.
Ми, четверо здорових сильних чоловіків, що мешкають у Баскервіль-холі, в разі небезпеки можемо захистити себе. Але про Степлтонів я непокоюся. Близьких сусідів у них немає, і вони навряд чи можуть розраховувати на чиюсь допомогу.
Наш друг баронет почав виявляти інтерес до своєї прекрасної сусідки.
Сер Степлтон прийшов до містера Генрі того ж дня, а наступного ранку повів нас туди, де відбулася подія, пов'язана з Х'юго. Ми пройшли декілька миль вглиб боліт і опинилися на невеликій похмурій долині, яка могла сама собою сприяти зародженню такої легенди. Вузький прохід між кам'яними стовпами вивів нас на галявину, порослу болотяною травою. Посередині лежали два величезні камені, що звужувалися догори і нагадували ікла якоїсь гігантської потвори. Усе тут достеменно відповідає опису тієї сцени, де відбулася та давня трагедія.
Сер Генрі з цікавістю оглядав місцевість і спитав у Степлтона, чи насправді той вірить у втручання надприродних сил. З його коротких відповідей ми зрозуміли, що все було саме так.
На зворотньому шляху ми зайшли в Мерріпіт-хаус поснідати. Саме тоді сер Генрі і познайомився з міс Степлтон і вона йому дуже сподобалась.
Здавалося б, кращого чоловіка для сестри Степлтону і бажати не треба. Однак я неодноразово помічав, що він дуже похмурніє, коли сер Генрі приділяє їй увагу.
У четвер у нас снідав доктор Мортімер. На прохання сера Генрі він повів усіх нас до тисової алеї показати, як все було тієї ночі. Алея довга, похмура, з обох боків засаджена тисами. У дальному кінці стоїть напівзруйнована альтанка. Якраз посередині знаходиться хвіртка, що веде до боліт. Саме коло неї старий Баскервіль струшував попіл із сигари. За нею простиралися неосяжні болота. Нещодавно я познайомився ще з одним сусідом — містером Френклендом із Лефтер-хола, який живе за чотири милі від нас на південь. Містер Френкленд схиблений на британському законодавстві і витратив усе майно на різноманітні суди. Він судиться виключно заради власного задоволення, виступаючи то позивачем, то відповідачем. А такі розваги обходяться недешево. Зараз містер Френкленд знайшов собі досить дивне заняття. Він цілими днями лежить на даху свого будинку і через потужну підзорну трубу стежить за болотами в надії знайти втікача-каторжника.
А тепер найголовніше. Дізнавшись, що ваша ідея з телеграмою потерпіла фіаско, я розказав про все серу Генрі. Той викликав негайно Беррімора і почав з'ясовувати подробиці. Лакей підтвердив слова дружини і зрозумів, що йому не довіряють. Але сер Генрі спробував спростувати припущення чоловіка і на додачу подарував йому багато своїх старих речей. Мене дуже хвилює місіс Беррімор. Це скромна, стримана, солідна жінка. Але я неодноразово бачив сльози на її очах, у неї, напевне, сталося якесь горе. Іноді я думаю, що це муки нечистої совісті, а потім підозрюю, що Беррімор — домашній тиран.
Учора вночі я почув скрадливі кроки біля своєї кімнати. Я встав, відчинив двері й визирнув із кімнати. У коридорі прослизнула чиясь довга чорна тінь. Людина була у спідній сорочці, в штанях та босоніж. Це був Беррімор. Він ішов повільно й обережно. Я почекав, доки лакей зникне з очей і рушив слідом. Беррімор зайшов у дальню кімнату — це нежилі приміщення. Він стояв біля вікна і тримав у руках свічку. Чоловік напружено вдивлявся у непроглядну пітьму боліт. Потім тихо застогнав і загасив свічку. Я миттю повернувся до себе в кімнату, а згодом почув кроки Беррімора.
Через деякий час крізь легкий сон я почув, як десь повернувся ключ у замку, але звідки йшов цей звук, визначити було важко.
Сьогодні зранку я довго розмовляв із сером Генрі, і ми розробили план компанії, виходячи з моїх нічних спостережень.

IX

Другий звіт доктора Ватсона


Баскервіль-хол, 15 жовтня
Дорогий Холмсе!
Цього разу в мене дуже багато новин. Але почну про все по черзі.
Наступного ранку після моїх нічних пригод я обстежив кімнату, куди заходив Беррімор. Із вікна відкривається найкращий вид на болота. Я запідозрив якусь любовну інтрижку, але це припущення може бути безпідставним. Після сніданку ми з баронетом пішли в його робочий кабінет, і там я йому розповів усе. Але виявилося, що сер Генрі знав про нічні прогулянки Беррімора. Порадившись, ми вирішили вночі простежити за лакеєм. Сер Генрі потер руки від задоволення. Ця пригода хоч якось урізноманітнювала його одноманітне життя.
Баронет уже встиг зв'язатися з архітектором і декоратором. Так що скоро тут треба чекати великих змін. Коли будинок буде відреставрований та умебльований, для повноти картини серу Генрі потрібна буде дружина. Але їх роман із міс Степлтон був не таким райдужним, як могло здатися.
Сьогодні зранку сер Генрі сам пішов на прогулянку, заборонивши мені його супроводжувати. Але після довгих мук совісті я рушив за ним. З високого пагорба я побачив пару. Це були сер Генрі та міс Степлтон. Заглиблені в розмову, вони йшли повільно, і жінка намагалася в чомусь переконати баронета. Я вирішив і на жодну секунду не спускати очей з сера Генрі.
Пройшовши декілька кроків, пара зупинилася, і тут я зрозумів, що не я один став свідком їх зустрічі. До них наближався сер Степлтон зі своїм сачком для метеликів. Сер Генрі обійняв міс Степлтон, але вона відвернулась, намагаючись вирватись із його обіймів. Тут підбіг Степлтон, який жестикулював і розмахував сачком перед закоханими. Я не міг зрозуміти, але, ймовірно, що Степлтон у чомусь звинувачував сера Генрі. Натураліст уже втрачав рівновагу, а дівчина стояла поруч спокійна і стримана. Нарешті Степлтон рвучко повернувся і наказав сестрі йти слідом. Вона кинула нерішучий погляд на сера Генрі і покірно пішла за братом. А баронет, похнюпивши голову, повернув назад.

с. 1 с. 2 с. 3

скачать файл

Смотрите также: