Лабораторно-практичні роботи з матеріалознавства для мулярів; штукатурів


с. 1


Лабораторно-практичні роботи

з матеріалознавства

для мулярів; штукатурів; малярів;

лицювальників-плиточників і монтажників конструкцій

ЗМІСТ
Розділ І. Вказівки щодо організації та виконання лабораторно-практичних робіт
Розділ ІІ. Основні властивості будівельних матеріалів.
§ 1. Фізичні властивості
Робота 1. Визначення вологості і водопоглинання матеріалів.
Розділ ІІІ. Випробування неорганічних в’яжучих речовин. заповнювачів і будівельних розчинів
§ 2. Неорганічні в’яжучі речовини
Робота 2. Визначення терміну схоплення гіпсового тіста.
§ 3. Заповнювачі для розчинів
Робота 3. Визначення складу домішок пилоподібних частин у заповнювачах і в’яжучих матеріалах.
§ 4. Розчини
Робота 4. Визначення рухомості розчинової суміші.

Робота 5. Визначення витрат цементу у розчинових сумішах.

Робота 6. Визначення нормальної густоти, терміну тужавіння цементного тіста.
Розділ IV. Визначення властивостей облицювальних і оздоблювальних матеріалів
§ 5. Гіпсокартонні листи, клеючі суміші
Робота 7. Визначення властивостей і оцінка якості гіпсокартонних листів.

Робота 8. Визначення рухомості розчину, приготовленого з сухих клеючих сумішей.
Розділ V. Випробування і визначення властивостей лакофарбових матеріалів.
§ 6. Зв’язуючі речовини та готові фарбуючи суміші
Робота 9. Визначення терміну тужавлення гіпсового листа.

Робота 10. Визначення клеючої здатності клею.

Робота 11. Визначення якості водорозчинних складів за зовнішніми ознаками.
Розділ VI. Випробування штучних керамічних каменів
§ 7. Звичайна глиняна цегла
Робота 12. Визначення за зразками цегли, керамічних каменів і облицювальних виробів правильності їх форм. Виявлення дефектів виробів.
Розділ VII. Випробування рулонних покрівельних матеріалів
§ 8. Рулонні покрівельні матеріали
Робота 13. Визначення якості рулонних покрівельних матеріалів.
Додаток 1. Співвідношення одиниць міжнародної системи СІ з одиницями інших систем.
Додаток 2. Питома вага будівельних матеріалів.
Література


Розділ І. Про лабораторно-практичні роботи з матеріалознавства
Основна мета лабораторно-практичних робіт (ЛПР) – поглиблення, розширення і закріплення знань, отриманих учнями на теоретичних заняттях з матеріалознавства .

Будівельні матеріали і вироби для малярних, штукатурних і облицювальних робіт різноманітні по асортименту, складні по будові, мають різні фізичні, хімічні, механічні і технологічні властивості.

Лабораторно-практичні роботи дають можливість визначити властивості і оцінити якості цих матеріалів і виробів, перевірити відповідність вимогам (ДБНів) Державних стандартів і, відповідно, встановити їх придатність.

В процесі виконання лабораторно-практичних робіт учні ознайомлюються з сучасними методами дослідів, вчаться самостійно оцінювати, аналізувати, правильно користуватися дослідними машинами, приладами, апаратами та іншим лабораторним обладнанням.

Лабораторно-практичні роботи необхідно виконувати у повній відповідності до основних положень теорії. Методика виконання робіт повинна відповідати вказівкам і вимогам Державних стандартів. Кожен дослід повинен бути проведений правильно і точно. Учні повинні заздалегідь готуватися до виконання робіт. Для досконалого вивчення теоретичних питань, методики випробовування матеріалів і нормативних вимог потрібно використовувати спеціальну літературу.

В процесі виконання лабораторно-практичних робіт учні повинні записувати результати спостережень, дослідів і розрахунки в журнал лабораторних робіт. Потрібно також накреслити схему приладу, описати хід роботи, проаналізувати отриманні дані і зробити узагальнюючий висновок. Неточні записи, неправильні розрахунки приводять до грубих помилок і неправильних результатів по роботі в цілому.

Записи в журналі потрібно вести акуратно і грамотно. Графічну частину (схеми, креслення, рисунки) потрібно виконувати олівцями, в тому числі і кольоровими, відповідно до правил креслення. Якщо в лабораторії немає журналів, кожен учень повинен мати окремий зошит для оформлення лабораторно-практичних робіт.

Під час лабораторно-практичних занять учні зобов’язані працювати відповідно до правил робіт в лабораторії. Ці правила, акуратно написані на великому листі паперу, в основному вивішують в лабораторії на видному місці.

Виконання лабораторно-практичних робіт, як правило, супроводжується зважуванням зразків на вагах різного типу і різної ступені точності. При зважуванні необхідно зберігати наступні правила:


  1. Не зважувати зразки, маса яких перевищує допустиме граничне навантаження ваг.

  2. Не завантажувати ваги, поки вони не приведені в стан рівноваги, тобто поки не зупиниться коливання їх чашок.

  3. Встановлювати на чашку ваг спочатку більш крупніші (важкі) гирі, а потім дрібні, до тих пір, поки ваги не прийдуть в рівновагу.

  4. Розміщувати гирі в середині правої чашки ваг, а матеріал що зважується – в лівій.

  5. При зважуванні порошкоподібних матеріалів користуватися тарою або підкладками з глянцевого паперу.

  6. Після зважування ваги зразу ж розвантажують і очищають.

  7. Знімати гирі з ваги, починаючи з самої малої; масу кожної знятої гирі записувати, а не запам’ятовувати.

  8. Малі гирі брати пінцетом.

  9. Всі ваги і гирі періодично перевіряти, працювати з неперевіреними вагами і гирями не дозволяється.

Зразки вимірюють з найбільшою точністю, відповідно до вимог ДБНу. При однакових умовах проведення досліду всякий вимір потрібно виконувати неменше двох або трьох разів. Це забезпечить високу точність кінцевого результату.

Лінійні виміри зразків виконують металевою лінійкою з точністю до 0,5 мм або штангенциркулем (рис. 1) з точністю до 0,1 мм. Для більш точних вимірів (до 0,01 мм) користуються мікрометром.

Штангенциркуль являє собою стальну лінійку (4) з міліметровими поділками. На кінці лінійки нерухомо закріплена ножка (губа) (1). Другу ніжку (2) одягнену на лінійку, можна пересувати рукою вздовж лінійки. З рухомою ніжкою з’єднаний нониус (6), котрий є додатковою шкалою, що забезпечує точність вимірювань до 0,1 мм. Шкала ноніус, довжиною 9 мм, поділена на 10 рівних частин; кожна поділка рівна 0,9 мм, а різниця між поділками на основній лінійці і поділками конуса рівна 1,0 0,9=0,1 мм.

Поділки додаткової шкали виконані так, що при зсуві обох ніжок штангенциркуля впритул нульові поділки лінійки і ноніуса співпадають, в свою чергу десята поділка співпадає з дев’ятою поділкою лінійки.

Для фіксації рамки ноніуса використовуються гвинти (3) і (5). Перед вимірюванням зразок розміщують між ніжками штангенциркуля так, щоб вони щільно притиснулись до зразка. Для того, щоб отримати розмір, спочатку вираховують ціле число міліметрів, котре пройшла по лінійці крайня риска ноніуса, а потім знаходять, яка з рисок ноніуса співпадає з будь-якою рискою лінійки. Так, наприклад, якщо нульова риска ноніуса перейшла десяту поділку ноніуса, то фіксація штангенциркуля відповідає розміру 10,7 мм (рис. 1.б). На рис. 1.в показана фіксація штангенциркуля з розміром 20,6 мм.

Точність вимірювання штангенциркулем залежить від обережної поведінки з ним. Забороняється насувати ножки інструмента на зразок з зусиллям; вони повинні одночасно і без перекосу доторкатися граней зразка.

Всі вимірювальні прилади потрібно зберігати чистими і насухо протертими, щоби була чітко видна шкала з поділками; зберігати їх потрібно в футлярах, в сухому приміщенні при температурі 15-20 0 С.

Для попередження нещасних випадків і пожежі під час уроку в лабораторії, учні повинні суворо виконувати правила охорони праці, протипожежні міроприємства (заходи), вимоги виробничої санітарії і особистої гігієни. Ці правила, акуратно написані на великому листі паперу, вивішують в лабораторії на добре освітленому і доступному місці.






Рис.1. Штангенциркуль


а – загальний вид, б – розрахунок розміру, рівного 10,7 мм, в – розрахунок розміру, рівного 20,6 мм, 1 – нерухома ніжка, 2 – рухома ніжка, 3 – гвинт для фіксації рамки ноніуса, 4 – стальна лінійка з міліметровими поділками, 5 – мікрометричний гвинт для точного встановлення ноніуса, 6 – ноніус.

Розділ ІІ. Основні властивості будівельних матеріалів
Для правильного оцінювання якості і встановлення відповідності призначенню, необхідно шляхом випробовувань визначити основні фізичні і механічні властивості будівельних матеріалів. В програму лабораторно-практичних робіт по даній темі входить визначення найбільш важливих в практичному відношенні фізичних властивостей матеріалів: вологості і водопоглинання.

§ 1. Фізичні властивості

До основних фізичних властивостей матеріалів належить питома та об’ємна вага пористість, водопоглинення і вологість, морозостійкість та ін.

Водопоглинення – це властивість матеріалу вбирати і утримувати в своїх порах воду. Воно характеризується кількістю води, яку поглинає сухий матеріал при занурюванні та витримуванні у воді, відносно ваги сухого матеріалу (вагове водопоглинання Wваг) або до об’єму матеріалу в сухому стані (об’ємне водопоглинення Wоб), або уявна пористість.

Вагове водопоглинення:



 (1)
G1 – вага зразка в сухому стані, г;

G2 – вага зразка в насиченому водою стані, г.


Об’ємне водопоглинення:

 (2)
V – об’єм зразка, см3.
Вологість матеріалу визначають кількістю води, що міститься у порах та на поверхні зразка і виражається в процентах у порівнянні з вагою сухого зразка

 (3)

G1 – вага наважки із склянкою до висушування, г;

G2 – вага із склянкою після висушування, г;

G3 – вага склянки.


Робота 1. Визначення вологості та водопоглинення матеріалу


    1. Визначення водопоглинення матеріалу

Мета: навчитися визначати водопоглинення матеріалу, яке обумовлює можливість застосування його в тих чи інших частинах споруд, що експлуатується в умовах сирості, а також його морозостійкість.

Прилади, інструменти, матеріали: ваги технічні вантажопідйомності 0,5 і 1,0 кг з важками та пінцетом; скляні або металеві посудини (ванни для насичення зразків водою); металева щітка; тканина для обтирання зразків, лінійка, зразки матеріалів.

Підготовчі роботи. Зазделегіть виготовити не менше 3 зразків у вигляді кубів або циліндрів з одного і того ж матеріалу. Довжина ребер кубів, а також діаметр і висота циліндрів повинні бути в межах 5-10 см. Можна також користуватися готовими зразками у вигляді цілої цегли чи плиток.

Зразки висушити в сушильній шафі при температурі 105-110 0С до постійної маси. Сухі зразки помістити в ванну і довести насичення матеріалу водою до постійної маси, або витримати їх у воді протягом часу, вказаного у стандарті.

Зміст роботи


  1. Зразки дослідних матеріалів (облицювальні плитки, цегла,вапняк або вулканічний туф) очистити м’якою ганчіркою від пилюки. Штангенциркулем чи металевою лінійкою виміряти їх і обчислити об’єм кожного зразка. Отримані дані записати.

  2. Зразки висушити до постійної маси в сушильних шафах при температурі 105-110 0С. Невеликі зразки зважити на технічних вагах з точністю до 0,01 г, а зразки великих розмірів (цеглини) – на тарілкових вагах з точністю до 1г. По формулі

, обчислити об’ємну масу матеріалу.

  1. Сухі зразки помістити у ванну з водою (температура води 20±5 0С) так, щоб до них був вільний доступ води, для цього на дно ванни покласти скляні палочки чи трубочки і на них зразки; шар води над зразками повинен бути не менше 2 см. Зразки витримати у воді протягом 48 годин, а інколи і довше, для повного насичення водою.

  2. Після, насичення водою, зразки витягнути з води, витерти вологою м’якою ганчіркою і зважити; масу води, що витекла з-під зразків на тарілку ваг, включити в масу насиченого водою матеріалу.

  3. Знаючи масу сухого зразка і масу після насичення його водою, за формулою (1) обчислити водопоглинання по масі матеріалу.

  4. За формулою (2) обчислити водопоглинання по об’єму матеріалу. Для цього розділити масу води, що була у матеріалі, на об’єм зразка.

  5. Записати в журнал лабораторних робіт результати дослідів. Порівняти величини водопоглинання по масі і об’єму одного і того ж матеріалу. Описати хід роботи.

Назва матеріалу




з/п


Вага зразка в сухому стані

G1, г



Вага зразка в насиченому водою стані

G2, г



Об’єм зразка, V, см3

Вагове водопоглинання



Об’ємне водопоглинання






















    1. Визначення вологості матеріалу

Мета: навчитися визначати вологість матеріалів; визначити вологість будь-якого будівельного матеріалу.

Прилади, інструменти, матеріали: ваги технічні вантажопідйомності 0,5-1,0 кг з важками та пінцетом; сушильна шафа; скляночка для зважування зразка; дослідні матеріали (кусочки цегли, пісок).

Підготовчі роботи. До початку занять підготувати пробу матеріалів (наприклад піску) в натуральному вологому стані. В сушильній шафі висушити їх при температурі 105-110 0С до постійної маси.



Зміст роботи

  1. Зважити з точністю до 1 г чисту і суху мірну посудину.

  2. Від заготовленої кількості піску відібрати в посудину пробу біля 1 кг. Зважити пісок в натуральному вологому стані з точністю до 1 г.

  3. Пісок висушити в сушильній шафі при температурі 105-110 0С до постійної маси. Для економії часу пісок можна висушити на газовій або електричній плитці.

  4. Охолодити пісок на папері, перемішуючи його дерев’яною лопаткою, пересипати у посудину і зважити.

  5. Обчислити вологість піску за формулою (3) з точністю до 0,1%.

  6. У такій же послідовності виконати дослід з новою пробою піску. Обчислити вологість піску, як середнє арифметичне з результатів двох дослідів.

  7. Записати в журнал лабораторних робіт результати обчислень вологості піску. Зробити висновки по отриманих результатах. Описати хід роботи.

Назва матеріалу




з/п


Вага наважки із склянкою до висушування G1, г

Вага наважки із склянкою після висушування G2, г

Вологість матеріалів
















Розділ ІІІ. Випробування неорганічних в’яжучих речовин, заповнювачів і будівельних розчинів
Основні матеріали для того, щоб отримати штукатурні, мурувальні чи спеціальні розчини – неорганічні в’яжучі речовини і добавки до них, заповнювачі, вода, сухі розчинові суміші. В програму занять за цією темою входять лабораторно-практичні роботи по визначенні виду, властивостей і випробовування основних матеріалів, що використовуються у розчинах: будівельного гіпсу, заповнювача. А також випробовування розчинових сумішей.
§ 2. Неорганічні в’яжучі речовини
Неорганічними в’яжучими речовинами частіше всього називають порошкоподібні речовини, здатні при змішуванні з водою утворювати пластичне тісто, котре під впливом внутрішніх фізико-хімічних процесів поступово затвердіває і набуває каменеподібного стану, зв’язуючи при цьому змішані з ним дрібні частки і окремі куски матеріалів.

В’яжучі матеріали широко використовують для приготування бетонної суміші, будівельних розчинів для кам’яної кладки і штукатурки, для виготовлення штучних кам’яних матеріалів і виробів.

З неорганічних вяжучих частіше всього використовують будівельний гіпс, вапно і деякі цементи.

На основі лабораторних випробувань визначають основні властивості і оцінюють якість неорганічних вяжучих – тонкість помолу, нормальну густину тіста, час початку і кінця (схоплення) тужавлення, рівномірність зміни об’єму при затвердіванні, границю міцності при стиску і згині.


Робота 2. Визначення терміну схоплення гіпсового тіста.
Мета: навчитися визначати терміни тужавлення гіпсового тіста, що їх треба знати при роботі з розчинами, які містять гіпс. Визначити час від початку змішувань до кінця тужавлення гіпсового тіста.

Прилади, інструменти, матеріали: прилад Віка з голкою; секундомір; фарфорова чашка для приготування гіпсового тіста; ложка або лопатка для перемішування тіста; мірний циліндр; ніж; ваги технічні з важками; гіпс; вода; м’яка тканина для приготування приладів.

Підготовчі роботи. Зазделегідь приготувати пробу гіпсу, нормальна густота тіста котрого відома, а також невелику кількість сповільнювача схоплення. Перевірити справність приладу Віка: впевнитися, чи вільно опускають стержень приладу.

Зміст роботи
1. Терміни тужавлення або час від початку змішування гіпсового тіста до кінця тужавлення визначити за приладом Віка.

Прилад Віка (рис. 2) складається з металевої станини 1, рухомого металевого стержня 2, ебонітованого або латунного кільця 8 у вигляді зрізаного конуса (висота 40±5 мм, верхній діаметр 65±5 мм, нижній 75±5мм), скляної пластинки 9 розміром 100 х 100 мм. Для закріплення стержня на потрібній висоті служить затискний гвинт 6. Стержень має показник 4 для відрахунку переміщення його відносно прикріпленої до станини шкали 5, що має ціну поділки 1 мм.

При визначенні термінів тужавлення гіпсового тіста в нижній частині стержня закріплюють вимірювач – сталеву голку 7 діаметром 1 мм, завдовжки 50 мм. Перед початком випробування перевіряють вільне падіння металевого стержня 2, чистоту голки, положення показника, який мусить бути на нульовій поділці, якщо голка торкається пластинки 9. Вага стержня з голкою 120 г. Кільце і пластинку перед початком випробувань змащують тонким шаром машинного масла.




Рис. 2. Прилад Віка.


2. Для визначення термінів тужавлення гіпсового тіста у фарфорову чашку наливати таку кількість води, яка відповідає нормальній густині 200 г гіпсу.

3. Повільно гіпс висипати у чашку з водою, ретельно перемішати тісто шпателем або ложкою. Цю операцію потрібно виконати за 30 сек., в журналі лабораторних робіт записати час початку змішування гіпсу з водою.

4. Гіпсове тісто наливати кільце 8 приладу зрізуючи надлишок і вирівнюючи поверхню ножем.

5. Заповнене гіпсовим тістом кільце швидко перемістити під голку 7 приладу і нижній кінець голки суміщують з поверхнею гіпсу в центрі кільця. Стержень 2 закріпити затискним гвинтом, який потім швидко відпустити, даючи голці вільно занурюватися в гіпсове тісто. Опускання та піднімання голки разом із стержнем повторювати через 30 сек., щоразу змінюючи місце опускання голки та обчищаючи її.

6. Початком тужавлення гіпсу вважається відрізок часу від початку змішування гіпсового тіста (висипання гіпсу у воду) до моменту, коли голка не доходить до дна пластинки на 0,5 мм.

Кінцем тужавлення вважається відрізок часу від моменту змішування гіпсового тіста до моменту занурення голки в тісто на величину, не більше як 0,5 мм. За стандартами початок тужавлення гіпсового тіста має наступити не раніше як через 4 хв., кінець тужавлення – не раніше як через 6 хв. і не пізніше як через 30 хв. після початку змішування гіпсу.

7. Результати випробувань записують у таблицю.
Визначення строків тужавлення гіпсового тіста


Кількість гіпсу, г

Кількість води, г

Час початку змішування, хв.

Час початку тужавлення, хв.

Час від початку змішування до початку тужавлення, хв.

Час тужавлення, хв.

Тривалість тужавлення

початок тужавлення, хв.

кінець тужавлення, хв.


























§ 3. Заповнювачі для розчинів
Крім в’яжучої речовини, добавок і води, обов’язковим компонентом будівельного розчину є дрібний заповнювач. Призначення заповнювача – зменшення витрати в’яжучого і добавок, створити свого роду кам’яний скелет в затверділому розчині, знизити усадку розчину.

Заповнювачі будівельних розчинів це головним чином природні піски. Властивості розчинів в основному залежать від якості заповнювачів. Основними властивостями заповнювачів є: щільність, об’ємна насипна маса, вологість, зерновий склад, вміст посторонніх домішок.


Робота 3. Визначення складу домішок пилоподібних частин у заповнювачах і в’яжучих матеріалах.
Мета: визначити ступінь засміченості піску пилоподібними частинками, що визначає можливість його застосування для приготування розчинів та бетонів.

Прилади, інструменти, матеріали: ваги технічні з важками; сушильна шафа; скляна або металева посудина для відмучування; сито з отворами 5 мм; металева лінійка з міліметровими поділками; секундомір; скляна паличка; м’яка тканина для протирання приладів.

Підготовчі роботи. За 2 год. до початку занять висушену до постійної ваги пробу піску (5 кг.) просіюють через сито з отворами 5 мм. Відважують наважку в 1 кг, висипають її у посудину для відмічування (рис. 3) і заливають водою до верхнього заливного отвору. Пісок витримують у воді 2 год., періодично перемішуючи його скляною паличкою.



Рис. 3. Посудина для відмучування піску.


Зміст роботи


  1. Після того, як мине 2 год., вміст посудини енергійно перемішати і залишити на 2 хв. у стані спокою, потім залити водою. Каламутну воду злити через два нижніх зливних отвори, залишаючи шар її над піском 30 мм. Замість злитої води долити чисту до початкового рівня і вміст посудини енергійно перемішати. Потім залишити у стані спокою на 2 хв. і знову залити воду, як описано вище. Пісок промивати доти, поки вода, яку зливають не стане прозорою.

  2. Промиту пробу просушити до постійної ваги і вирахувати за формулою:

вміст у піску відмучених пилоподібних частинок у відсотках, за вагою, з точністю до 0,1%.



  1. Результати випробувань записати в журналі лабораторно-практичних робіт або лабораторно-практичному зошиті, зробити висновок про чистоту піску (кількість домішок не повинна перевищувати 3%) і зарисувати прилад.

Визначання ступеня засміченості піску



з/п


Вага піску перед промучуванням G1, г

Вага піску після промучування G2, г

Вміст у піску пиловидних частинок
















§ 4. Розчини
Будівельним розчином називають раціонально підібрану суміш в’яжучого (цементу, вапна, гіпсу, глини), дрібного заповнювача (піску) та води, яка з тістоподібного стану впродовж певного часу перетворюється в каменеподібне тіло. До затвердівання розчин називають розчиновою сумішшю.


Свіжоприготовлена розчинова суміш повинна мати наступні властивості: легкоукладальність, рухливість, міцність, морозостійкість.


Робота 4. Визначення рухомості розчинової суміші.
Мета: навчитися визначати рухливість розчинової суміші за допомогою стандартного конуса.

Прилади, обладнання і матеріали: сито з отворами діаметром 2,5 мм, сито з сіткою №09, стандартний конус, три конусних посудини для розчинової суміші, металева сферичної форми чашка для перемішування розчину, лопатка, тарілкові ваги з гирями, технічні ваги з гирками, маленька фарфорова чашка, годинник з секундною стрілкою, штик діаметром 10-12 мм, колба з водою, посудина ємкістю 1 л, пісок, цемент, вапняне тісто.

Підготовчі роботи. Сухий пісок просіяти через сито з отворами діаметром 2,5 мм. Цемент просіяти через сито з сіткою №09 (розмір ячейок 0,9 х 0,9 мм). Пісок, цемент і воду витримати до температури 20±5 0С. Приготувати біля 1 кг цементного тіста.
Зміст роботи


  1. Рухливістю розчинової суміші називають властивість розчину розтікатися під дією сили тяжіння або зовнішніх сил. Показником рухливості розчинової суміші є глибина занурення (см) в суміш стандартного конуса масою 300 г з кутом при вершині 300. Для визначення рухливості розчинової суміші користуються стандартним конусом.

  2. Приготувати цементно-піщану розчинову суміш складом 1 : 4. Для цього зважити 1 кг цементу і 4 кг піску, помістити їх в металеву чашку сферичної форми і перемішати вручну лопатою протягом 1 хв. В суху суміш влити 1 л води. Розчинову суміш ретельно перемішати до однорідного стану протягом 5 хв. з моменту доливання води.

  3. Розчинову суміш помістити у посудину конічної форми, 25 раз проштикувати стальним стержнем і 5-6 раз протрясти легким постукуванням до столу, потім поставити під конус так, щоб вершина конуса доторкалася поверхні розчинової суміші. Зубчасту штангу опустити до дотику з стержнем конуса і встановити циферблат так, щоб нульова поділка була навпроти стрілки приладу. Натиснути пружинну кнопку, щоб конус вільно занурився у розчинову суміш. Через 10 сек опустити зубчату штангу до дотику з стержнем конусу і виконати відлік з точністю до 0,2 см.

  4. Повторити випробування з новою порцією розчину того самого ж складу. Обчислити показник рухливості розчинної суміші як середнє арифметичне з результатів двох дослідів.


1 – стояк;

2-3 – тримачі;

4 – штанга;

5 – циферблат;

6 – стержень;

7 – пружинна кнопка;

8 – конус;

9 – посудина для розчинної суміші.

Рис. 4. Стандартний конус.





  1. Записати в журнал лабораторних робіт результати визначення рухливості розчинової суміші по формі:

Склад розчину по масі кг

К-сть матеріалів на одну наважку:

Піску кг

Цементу кг

Води кг

Глибина занурення конуса:

І-й дослід см

ІІ-й дослід см

Рухливість розчинової суміші см




  1. Зробити висновок про рухливість розчинової суміші можливості використання її для штукатурних робіт.


Робота 5. Визначення витрат цементу у розчинових сумішах.
Мета: навчитися визначати кількість складових частин розчину за заданою маркою і рухомістю.

Прилади, інструменти, матеріали, обладнання: розчинозмішувач, або чашка сферичної форми для приготування розчинової суміші; секундомір; конус стандартний для визначення рухомості розчинової суміші; ваги технічні з важками; совок; мірна посудина для дозування води; лопатка для перемішування суміші; цемент; пісок; м’яка тканина для протирання приладів; цемент; пісок; вода.

Підготовчі роботи. Підбір складу розчину виконується на заданій марці. Марка розчину залежить від класу будинку чи споруди і умов експлуатації. Кількість в’яжучого заповнювача визначається по вазі, а кількість води можна визначити по водоцементному відношенню  по формулі:


, де
Rміц – міцність розчину при стиску в кгс/см2

Rц – марка (міцність) цементу


Витрати в’яжучого відносно марки


Марка

розчину


Рекомендована марка цементу

Витрати цементу, кг

на 1 м3 розчину

1 м3 піску

25

300

105

135

50

300

185

225




400

140

175

75

300

270

310




400

200

240




500

160

195

100

300

340

385




400

255

300




500

205

245

150

300

470

510




400

350

400




500

280

330

200

400

450

490




500

360

410

Зміст роботи




  1. Визначити витрати цементу на 1 м3 піску за формулою:

 , де

Rрозч – марка розчину кгс/см2

Rц – марка цементу кгс/см2

K – коефіцієнт, що враховує зерновий склад піску і рівний: при крупності піску 1,0 при середньому 0,8, при дрібному 0,6 , і дуже дрібному 0,4.



  1. Визначити кількість об’ємних частин піску за формулою:

 , де

 – об’ємна вага цементу, котра приймається за 1,2 т/м3

Ц – вага цементу в кг.




  1. Для визначення кількості дослідним шляхом потрібно приготувати 3 л сухої добре перемішаної розчинової суміші, витрачаючи на 1 м3 піску кількість цементу, яку отримали при розрахунку. В розчинову суміш додати воду, кількість котрої приблизно розраховують за формулою:

В = 0,5 х Ц , кг

де Ц – витрати цементу, кг.
Після перемішування розчинову суміш вкласти у посудину і ущільнити штикуванням. Потім перевірити рухливість розчинової суміші. Якщо глибина занурення конуса менша заданої, то долити воду, а якщо рухливість суміші більша заданої то досипати пісок.


  1. Результати розрахунків записати в таблицю:




з/п


Об’ємна вага

г/см3



Марка

Водопроцентне відношення

В/Ц


Склад розчину

Де використовується розчин

піску

цементу

цементу

розчину




























  1. Зробити висновки про вплив води на пластичність розчину. Описати які умови потрібно враховувати при визначенні складу мурувальних розчинів, а також їх вплив на якість розчину



Робота 6. Визначення нормальної густоти, терміну тужавіння цементного тіста.
6.1. Визначення нормальної густини цементного тіста.
Мета: навчитися визначати нормальну густину цементного тіста, необхідну для подальших досліджень в’яжучої речовини.

Прилади, обладнання, матеріали, інструменти: прилад Віка з товкачиком замість голки; сферична чашка з нержавіючої сталі; ваги технічні вантажопідйомністю 1 кг з важками; сталева лопатка для перебирання цементного тіста; секундомір; мірний циліндр; цемент; вода; ніж; м’яка тканина для протирання приладів.

Підготовчі роботи. В приладі Віка замість голки закріпити гвинтом металевий циліндр-товкачик. Вага стержня з товкачиком 300±2 г. Перевіряють вільне падіння стержня, чистоту товкачика, положення покажчика, який повинен бути на нулю, коли голка упирається у пластинку. Кільце і пластинку змащують тонким шаром масла.

Нормальна густина цементного тіста характеризується процентним вмістом води від маси цементу. Визначається вона з точністю до 0,25% і для цементу різних видів знаходиться в межах 21-40%.


Зміст роботи


  1. Для приготування цементного тіста на технічних вагах відважити 400 г цементу, висипати його у сферичну (металеву) чашку, попередньо протерту вологою ганчіркою. Потім у центрі зробити заглиблення, куди за один прийом виливати воду у кількості необхідній (орієнтовно) для одержання цементного тіста нормальної густини. Кількість води для першого пробного замішування цементу становить 25-26% від ваги цементу.

  2. Заглиблення, у якому знаходиться вода, за допомогою сталевої лопатки заповнити цементом. Через 30 сек. після цього тісто обережно перемішати, а потім енергійно розтирати лопаткою у взаємно перпендикулярних напрямках. Тривалість перемішування і безперервного розтирання з моменту замішування цементу водою 5 хв.

  3. Готове цементне тісто викласти за один прийом у кільце, яке 5-6 разів струшують, постукуючи пластинкою з притисненим до неї кільцем до поверхні стола. Надлишок цементного тіста зрізують ножем попередньо протертим вологою ганчіркою.

  4. Кільце на скляній пластинці поставити під стержень приладу Віка, а товкачик поставити впритул до поверхні тіста в центрі кільця. Потім швидко відпустити затисний гвинт. Звільнившись, стержень разом з товкачиком вільно поринає в тісто. Через 30 сек від моменту звільнення стержня роблять відлік занурення товкачика у цемент за шкалою.

  5. Густина цементного тіста вважається нормальною, якщо товкачик не доходить до скляної пластинки на 5-7 мм. Якщо зупиниться вище, то кількість води у досліді збільшують, домагаючись занурення товкачика на задану глибину.

  6. Результати визначення нормальної крупності записати у таблицю:

Визначення нормальної густини тіста




Показники

Досліди

Нормальна густина тіста

І

ІІ

ІІІ

ІV

Кількість цементу, г
















Кількість води, г
















Вода відносно кількості цементу, %
















Вимірювач густоти приладу не доходить дна кільця на ……… мм



















  1. Для скорочення часу проведення роботи кожна ланка учнів може проводити дослід по визначенню нормальної густини цементного тіста з різною кількістю води (від 25 до 30%).


6.2. Визначення терміну тужавіння цементного тіста.
Мета: навчитися визначати терміни тужавіння цементу, які необхідно знати для виконання бетонних і штукатурних робіт, а при монтажі конструкцій і кам’яній кладці.

Прилади, обладнання, матеріали, інструменти: мішалка для приготування цементного тіста або сферична чашка з нержавіючої сталі; прилад Віка з голкою; секундомір; шпатель або лопаточка для перемішування цементного тіста; мірний циліндр; ніж; ваги технічні з важками; цемент і вода; м’яка тканина для протирання приладів.

Підготовчі роботи. У приладі Віка (рис. 2) гвинтом закріпляють голку з твердого сталевого дроту з поперечним перерізом 1 мм2 і на площадку кладуть додатковий вантаж. Вага стержня з вантажем повинна бути 300 г. Перевіряють чи вільно опускається стержень приладу. Стрілку на стержні встановлюють на нульовій поділці шкали.

Змащують кільце і пластинку тонким шаром масла, перевіряють чистоту і рівність голки.


Зміст роботи


  1. Терміни тужавіння цементу визначають за допомогою приладу Віка на цементному тісті нормальної густини. Тісто готують так само, як описано у лабораторній роботі 6.1.

  2. Цементне тісто нормальної густини помістити у кільце приладу Віка, встановлене на скляній пластинці, і злегка струшують 5-6 разів для видалення повітря. Надлишок тіста зняти ножем і поверхню вирівняти.

  3. Кільце з тістом встановити на столику приладу, опустити стержень до голки так, щоб вона доторкалася до поверхні тіста і закріпити стержень гвинтом. Потім швидко відпустити затискний гвинт, щоб голка могла вільно зануритися в тісто.

  4. Голку занурити у тісто через кожні 5 хв. до початку тужавлення і через кожні 15 хв. після початку аж до кінця тужавлення. Місце занурення голки у тісто щоразу міняють, пересуваючи кільце, а голку витерти тканиною.

  5. За початок тужавлення беруть час від початку змішування цементу водою до моменту, коли голка не дійде до скляної пластини 1-2 мм. Кінець тужавлення цементного тіста настає коли голка зануриться у тісто не більше ніж на 1 мм. Кінець тужавіння за час учбового заняття встановити неможливо, тому записують дані, одержані лаборантами.

  6. Результати визначення терміну тужавіння цементного тіста записати у таблицю:

Визначення терміну тужавіння цементного тіста




Час замішування год., хв.

Час початку тужавіння, год., хв.

Час від замішування до початку тужавіння год., хв.

Час кінця тужавіння год., хв.

Тривалість тужавіння

Початок год., хв.

Кінець

год., хв.





















Початок тужавіння для цементного тіста повинен наставати не раніше як через 45 хв., а кінець – не пізніше як через 12 год. від початку тужавлення.


Розділ IV. Визначення властивостей облицювальних і оздоблювальних матеріалів
В програму занять по цій темі входять лабораторно-практичні роботи по визначенні властивостей і випробовування найбільш важливих облицювальних і оздоблювальних матеріалів: обшивочних листів; приклеювальних мастик, лінолеуму та інших матеріалів, що використовуються для внутрішнього облицювання приміщень.
§ 5. Гіпсокартонні листи, клеючі суміші
Гіпсокартонні листи – це оздоблювальний виріб, що складається з шару гіпсу (гіпсового осердя) та приклеєного до нього з боків листів високоякісного багатошарового пресованого картону, товщина якого не перевищує 0,6 мм.

Листи мають правильну прямокутну форму, без викривлень з обтиснутими або з необтиснутими кромками. Поверхня листів повинна бути рівною, гладкою без хвилястості і забруднення. Листи не повинні мати пошкоджень кутів, ребер і надривів картону.

Розміри листів повинні відповідати вимогам ДБН. Відхилення від розмірів не повинна перевищувати: по довжині ±8 мм, по ширині ±2 мм, по товщині ±0,5 мм. Вологість листів не повинна перевищувати 1% по масі. Величина руйнівного вантажу при згині зразків повинна бути: для листів товщиною 10 мм I-го сорту 30 кгс, II сорту 27 кгс; для листів товщиною 12 мм I-го сорту 32 кгс, II-го сорту 30 кгс.

У сучасних умовах будівництва широко застосовують готові сухі суміші для кріплення облицювальних і оздоблювальних матеріалів. Наприклад, суміш Церезит СТ27 яка складається з в’яжучих речовин, мінеральних заповнювачів модифікованих полімерів. Виготовляють Церезит СТ27 у вигляді порошку. Для одержання розчину порошок висипають у холодну воду й інтенсивно перемішують до однорідної маси. Через 5 хв. знову перемішують. Вода становить 30% від ваги порошку.





Робота 7. Визначення властивостей і оцінка якості гіпсокартонних листів.
Мета: навчитися за зовнішніми ознаками і на основі нескладних дослідів визначити властивості і оцінити якість гіпсових обшивочних листів.

Прилади, обладнання і матеріали: металева лінійка з ціною поділки 1 мм; товщинометр або штангенциркуль; гострий між; приспосіблення і вантаж для випробування зразків на згин; тарілкові ваги з важками; зразки для випробування на згин розміром 450 х 150 мм; листи гіпсокартону.

Підготовчі роботи . Заздалегідь занести в лабораторію не менше двох-трьох листів сухої штукатурки. З листа вирізати чотири зразка розмірами 450 х 150 мм.

Зміст роботи


  1. Металевою лінійкою або рулеткою виміряти довжину і ширину листа, товщиноміром або штангенциркулем в шести місцях виміряти товщину листа з точністю до 0,1 мм (виміряти в трьох точках з кожної сторони листа: один замір – в центрі і два по краях на відстані не менше 5 см від кромки). Товщиною листа буде середнє арифметичне з результатів шести вимірів.

  2. Визначити потовщення чи зменшення товщини на лицевій чи тильній стороні листа, наклавши лінійку ребром на поверхню листа і вимірявши зазор між поверхнею листа і лінійкою. Подивитись, чи є відклеювання картону, надриви картону з оголенням гіпсу, не заповнені гіпсом краї, пошкодження кутів та кромок. Виявлені дефекти листів порівняти з товщиною і кількістю допустимих дефектів.

  3. Визначити зчеплення картону з гіпсом. Для цього нарізати картон до сердечника і відривати його вручну, при цьому картон повинен рватися, не відшаровуючись від гіпсу.





Рис. 5. Схема випробовування зразків гіпсокартонних листів на згин.




  1. Випробувати листи на міцність при згині (рис. 5). З трьох відібраних листів вирізати гострим ножем зразки розміром 450 х 150 мм. З кожного листа вирізати по два зразки так, щоби довга сторона зразка співпадала з напрямком довжини листа. (Зразки вирізають в протилежних кінцях діагоналі на відстані не менше 10 см від кромок).

Зразок розмістити на опорах по схемі балки, що вільно лежить на двох паралельних опорах, навантажену вантажем посередині прольоту, рівному 35 см. В якості опор використовуються циліндричні катки діаметром 10 мм або призми з заокругленими ребрами, а вантажем – пісок або набір важок. Навантаження на зразок передається через валик чи призму. Довжина кожної опори і верхнього валика повинна бути не менша ширини зразка. Випробовувати зразок до перелому, завантажуючи його рівномірно зі швидкістю 1 кг в секунду. Руйнуючий вантаж зважити. Руйнівним вантажем для дослідних листів вважається середнє арифметичне значення з результатів дослідів шести зразків. Порівняти величину руйнівного вантажу з допустимою по ДБНу.


  1. Результати визначення властивостей і оцінки якості гіпсокартонних листів записати в журнал лабораторно-практичних робіт по формі:

Розміри листа: довжина мм;

ширина мм;

товщина мм;

Фактичні і допустимі відхилення від розмірів:

по довжині мм;

по ширині мм;

по товщині мм;

Дефекти зовнішнього виду:


  • відклеювання картону по довжині до 150 мм місць;

  • надривання картону з оголенням листа довжиною до 30 мм

на лицевій стороні листа місць;

на тильній стороні листа місць;



  • не заповнені гіпсом краї довжиною до 50 мм

і шириною до 10мм місць;

  • відбиті кути по довжині грані мм, шт.;

  • пошкодження кромок довжиною мм, шириною мм.;

  • всього шт.;

  • місцеве потовщення або потоншення до 22 мм:

  • на лицевій стороні , на тильній ;

  • зчеплення картону з гіпсом ;

  • міцність листів при згині кгс;

  • якість листів .




  1. Зробити висновки про якість гіпсокартонних листів і використання їх у будівництві. Закреслити схему випробовування ГКЛ на згин.



Робота 8. Визначення рухомості розчину, приготовленого з сухих клеючих сумішей.

Мета: Навчитися визначати рухомість розчину, приготовленого з сухих клеючих сумішей, за допомогою стандартного конуса.

Прилади, обладнання, матеріали: керамічна сферична чашка для перемішування розчину, лопатка, тарілкові ваги з гирями, технічні ваги з гирками, годинник з секундомірною стрілко, штик діаметром 10…12 мм, колба з водою, посудина ємкістю 1 л, суха клеюча суміш Церезит СТ27.

Підготовчі роботи. Перевірити справність стандартного конуса (рис.3). Якщо в лабораторії немає стандартного конуса, то рухливість розчинової суміші визначають, опускаючи конус на ланцюжку або шнурку в рочинову суміш безпосередньо рукою. При цьому величину рухливості визначають по поділках, нанесених на конусі.


Зміст роботи


  1. Приготувати розчин з сухої клеючої суміші (Церезит СТ27). Для цього уважити 1кг сухої клеючої суміші. У керамічну сферичну чашку залити 0,3 кг води (30%від маси сухої суміші) туди ж досипати суху клеючу суміш і ретельно перемішувати протягом 1 хв. Потім дати розчину відстоятися протягом 1-2 хв. і ще раз його перемішати.

  2. Приготовлений розчин помістити в посудину конічної форми, 5-6 раз струсити легким постукуванням до столу, потім поставити конус так, щоб вістря конуса доторкалось до поверхні розчинової суміші, а потім щоб конус вільно занурювався в розчинові суміш.

  3. Повтовторити випробування з новою порцією розчину того ж складу. Вирахувати показник рухливості розчинової суміші як середнє арифметичне за результатами двох дослідів.

  4. Записати в журнал лабораторних робіт результати визначення рухомості розчину приготовленого з сухих клеючих сумішей по формі:

Кількість розчину по масі

Кількість матеріалів:

суха клеєва суміш кг

вода кг

Глибина занурення конусу в розчин:

І дослід см

ІІ дослід см

Рухливість розчинної суміші: см


  1. Зробити висновок про рухливість розчину приготовленого з сухих клеючих сумішей і можливості його використання в оздоблювальних роботах.


Розділ V. Випробування і визначення властивостей лакофарбових матеріалів
§ 6. Зв’язуючі речовини та готові фарбуючи суміші
Зв’язуючими називають речовини, здатні в суміші з пігментами або без них утворювати після затвердіння або висихання плівку на пофарбованих поверхнях. Їх поділяють на масляні, клеєві і емульсійні.

Масляні зв’язуючі – це оліфи і масляні лаки; клеєві зв’язуючі складаються з клею і води; емульсійні отримують шляхом додавання емульгаторів до суміші води в олії або олії – у воді.

Лакофарбові матеріали – сполуки, здатні при нанесенні тонким шаром на поверхню тверднути, утворюючи плівку, яка міцно зчеплюється з основою. Плівка може бути безколірною або забарвленою, прозорою або непрозорою.

Фарбувальна суміш – суспензія пігменту або суміші пігменту з наповнювачем у плівкоутворювальній речовині, яка після висихання утворює непрозору плівку.

Фарбувальні суміші поділяють на водні (вапняна, цементна, силікатна, клеєва, казеїнова та інші) та неводні (масляні, емалеві, лаки).

В якості зв’язуючих для приготування лакофарбових матеріалів використовують оліфи, полімери, каучуки, вапно, цемент, рідке скло.


Робота 9. Визначення терміну тужавлення гіпсового тіста.
Мета: навчитися визначати терміни тужавлення гіпсового тіста, що їх треба знати при роботі з розчинами, які містять гіпс. Визначити час від початку змушувань до кінця тужавлення гіпсового тіста.

Прилади, інструменти, матеріали: прилад Віка з голкою; секундомір; фарфорова чашка для приготування гіпсового тіста; ложка або лопатка для перемішування тіста; мірний циліндр; ніж; ваги технічні з важками; гіпс; вода; м’яка тканина для приготування приладів.

Підготовчі роботи. Зазделегідь приготувати пробу гіпсу, нормальна густота тіста котрого відома, а також невелику кількість сповільнювача схоплення. Перевірити справність приладу Віка: впевнитися, чи вільно опускають стержень приладу.

Зміст роботи
1. Терміни тужавлення або час від початку змішування гіпсового тіста до кінця тужавлення визначають за приладом Віка.

Прилад Віка (рис. 1) складається з металевої станини 1, рухомого металевого стержня 2, ебонітованого або латунного кільця 8 у вигляді зрізаного конуса (висота 40±5 мм, верхній діаметр 65±5 мм, нижній 75±5мм), скляної пластинки 9 розміром 100 х 100 мм. Для закріплення стержня на потрібній висоті використовують затискний гвинт 6. Стержень має показник 4 для відрахунку переміщення його відносно прикріпленої до станини шкали 5, що має ціну поділки 1 мм.

При визначенні термінів тужавлення гіпсового тіста в нижній частині стержня закріплюють вимірювач – сталевого голку 7 діаметром 1 мм, завдовжки 50 мм. Перед початком випробовування перевіряють вільне падіння металевого стержня 2, чистоту голки, положення покажчика, який мусить бути на нульовій поділці, якщо голка торкається пластинки 9. Вага стержня з голкою 120 г. Кільце і пластинку перед початком випробувань змащують тонким шаром машинного масла.

2. Для визначення термінів тужавлення гіпсового тіста у фарфорову чашку наливати таку кількість води, яка відповідає нормальній густині 200 г гіпсу.

3. Повільно гіпс висипати у чашку з водою, ретельно перемішати тісто шпателем або ложкою. Цю операцію потрібно виконати за 30 сек., в журналі лабораторних робіт записати час початку змішування гіпсу з водою.

4. Гіпсове тісто наливати в кільце 8 приладу і зрізати надлишок і вирівняти поверхню ножем.

5. Заповнене гіпсовим тістом кільце швидко перемістити під голку 7 приладу і нижній кінець голки сумістити з поверхнею гіпсу в центрі кільця. Стержень 2 закріпити затискним гвинтом, який потім швидко відпустити, даючи голці вільно занурюватися в гіпсове тісто. Опускання та піднімання голки разом із стержнем повторювати через 30 сек., щоразу змінюючи місце опускання голки та обчищаючи її.

6. Початком тужавлення гіпсу вважається відрізок часу від початку змішування гіпсового тіста (висипання гіпсу у воду) до моменту, коли голка при зануренні в гіпсове тісто вперше не доходить до дна пластинки на 0,5 мм.

Кінцем тужавлення вважається відрізок часу від моменту змішування гіпсового тіста до моменту занурення голки в тісто на величину,не більше як 0,5 мм. За стандартами початок тужавлення гіпсового тіста має наступити не раніше як через 4 хв., кінець тужавлення – не раніше як через 6 хв. і не пізніше як через 30 хв. після початку змішування гіпсу.

7. Результати випробувань записують у таблицю.

Визначення термінів тужавлення гіпсового тіста


Кількість гіпсу, г

Кількість води, г

Час початку змішування, хв.

Час початку тужавлення, хв.

Час від початку змішування до початку тужавлення, хв.

Час тужавлення, хв.

Тривалість тужавлення

початок тужавлення, хв.

кінець тужавлення, хв.


























Робота 10. Визначення клеючої здатності клею.
Мета: навчитися визначати клеючу здатність клею, необхідну для подальших досліджень лакофарбових матеріалів.

Прилади, обладнання і матеріали: сферична чашка з нержавіючої сталі; шпатель або лопатка для перемішування клею; годинник з секундними поділками; мірний циліндр; ваги технічні з важками; клей плиточний; вода; м’яка ганчірка для протирання приладів; електроплита; крейда; сушильна шафа.

Підготовчі роботи. Якість клею визначають по запаху і набуханню. Плитки клею випускають розміром 80 х 150 мм товщиною 10 – 16 мм. Поверхня плиток повинна бути сухою і твердою темножовотого або коричневого кольору. Наявність в плитках клею бульбашок повітря не є дефектом. Якісний клей повинен розчинятися у воді за 1 год., тому за півгодини до лабораторно-практичної роботи лаборант готує розчин клею. Для цього 1 кг плиточного клею розчиняється у 2 кг води.
Зміст роботи


  1. Для того, щоб визначити клеючу здатність клею потрібно приготувати 10% розчин клею.

  2. На технічних вагах зважити 12 г клею і 88 г води. Ємкість з клеєм і водою підігріти до 10 0С і перемішуючи цю суміш розчинити клей.

  3. Зважити три порції крейдового порошку по 10 г у кожній.

  4. Зважити і розлити клей у три посудини: перша – 2,5 г, друга – 3 г, третя – 4 г. Туди ж досипаємо вапно і при перемішуванні додати води для доведення суміші до робочої в’язкості.

  5. Кожен зразок клею нанести кісточкою на три поверхні, виготовлені з цупкого паперу і просушити в сушильній шафі при температурі 50 0С. Засікти час висихання клею.

  6. Результати досліду записати у таблицю




з/п


зразка


К-сть 10% розчину клею, г

Кількість крейди, г

Час висихання, хв.

Результат випробування на відлип






















  1. Зробити висновки щодо клеючої здатності клею.


Робота 11. Визначення якості водорозчинних складів за зовнішніми ознаками
Мета: навчитися визначати якість водорозчиних складів за зовнішніми ознаками і на основі нескладних дослідів на визначення в’язкості і здатності наноситися на поверхню.

Прилади, інструменти, матеріали: візкозиметр ВЗ-4; штатив для закріплення візкозиметра; термометр; посудина V = 110 мл; секундомір; дротяна сітка або сито N = 028, випробуваний матеріал (водоемульсійна фарба), дерев’яні заґрунтовані пластини (2 шт.); фільонгата щітка N 14-16, пульверизатор, пемза; колба з водою.


11.1. Визначення умовної в’язкості водорозчинних складів.
Підготовчі роботи. Для проведення досліду зазделегідь підготувати випробуваний матеріал – водоемульсійну фарбу, грунтівку.
Зміст роботи

  1. Ретельно промити резервуар віскозиметра (рис.6) розчинником, просушити повітрям. Особливо ретельно оглянути і промити сопло віскозиметра.


1 –

2 –


3 –




Рис. 6. Резервуар віскозиметра.



  1. Закріпити віскозиметр у штативі, встановити у горизонтальне положення за допомогою гвинтів.

  2. Профільтрувати лакофарбовий матеріал через сито N = 028, перемішати і дати відстоятися 5-10 хв.

  3. Виміряти температуру лакофарбового матеріалу, вона має бути + 20 0С.

  4. Під віскозиметр поставити ємкість, закрити пальцем отвір, заповнити резервуар ВЗ-4 випробуваним матеріалом.

  5. Відкрити отвір сопла і ввімкнути секундомір у той момент коли з’явиться рідина. Зупинити секундомір у момент появи переривчастого струменя.

  6. Умовна в’язкість матеріалу визначається в секундах; це час, необхідний на витікання рідини з віскозиметра.

  7. Результати визначення в’язкості записати у таблицю:




Випробуваний матеріал

Ємність резервуара ВЗ-4, мл

Температура t, 0С

Час витікання матеріалу, с

Умовна в’язкість, с

Порівняння отриманого результату з вимогами ДБН, ± с




















11.2. Визначення розливу і здатності водорозчинних складів наноситися на поверхні.
Підготовчі роботи. Зазделегідь загрунтувати, висушити і відшліфувати дві дерев’яні пластинки розміром 20 х 40 см. Довести водоемульсійну суміш до потрібної консистенції.
Зміст роботи


  1. Водорозчинну суміш ретельно розмішати і щіткою нанести на загрунтовану пластину і швидко (за 2-3 хв.) розтушувати поздовжніми і поперечними рухами щітки по поверхні. Потім різко з натиском, провести штрих по середині пластинки від одного кінця до другого.

  2. Проводячи штрих по пластинці, запустити секундомір і визначити час коли зникнуть штрихи від щітки і поверхня стане повністю рівною. Розлив буде рахуватися ідеальним, якщо гладка поверхня утвориться через 10 хв., сповільненим – через 10-15 хв. І незадовільним – через 15 хв.

  3. Випробуваний матеріал нанести на пластинку пульверизатором. Встановити момент, коли матеріал лягає рівним гладким шаром, без потьоків. Відстань між пластиною і пульверизатором повинна становити 15-20 см.

  4. Результати визначення розливу і здатності водорозчинних складів наноситися на поверхні записати до таблиці:

Назва матеріалу

Площа пластинки м2

Тривалість нанесення матеріалів на пластинку хв.

Час від відриву щітки до утворення гладкої поверхні хв.

Гладка поверхня утворюється через хв. після нанесення

Оцінка розливу матеріалу

Здатність матеріалу наноситися на поверхню


  1. На основі випробувань зробити висновок про якість водорозчинних сумішей і використання їх в оздоблювальних роботах



Розділ VI Випробування штучних керамічних каменів

Звичайна глиняна цегла .
Керамічні матеріали (кераміка) – це матеріали та вироби, які одержують спіканням глиняної сировини з мінеральними добавками.




Рис. 7. Глиняна звичайна цегла.

1. – постіль ;

2. – ложок;

3. – поперечник.

Глиняну цеглу одержують із легкоплавких глин середньої пластичності що містять 40…50% піску. Є два способи виготовлення цегли – пластичний і напівсухий.

Виробничі дефекти. Через надто швидке сушіння та нагрівання під час випалювання на поверхні цегли з`являються тріщини і цегла деформується. У випадку недостатньої температури одержують недопалену цеглу (недовипал) ясно-червоного кольору. Така цегла неміцна, не водо- та морозостійка і для використання не допускається. При занадто високій температурі одержують перепалену цеглу (перепал-залізняк ), яка має підвищену насипну щільність оплавлену поверхню і викривлену форму; колір її фіолетово-бурий.

Цеглу випускають одинарним розміром 250 х 120 х 65 мм і модульним розміром 228 х 138 х 63 мм. Маса цегли не повинна перевищувати 4 кг.

Плитки керамічні – це облицювальний матеріал, виготовляють керамічні вироби глазурованими і неглазурованими, гладенькими та з рельєфною поверхнею.


Розміри фасадних плиток за групами, мм


Група

Ширина


Довжина

Товщина

І

800…1200

Не менше ширини

20,25,30

ІІ

600….800




20,25,30

ІІІ

300….600

Не більше 1500

10,15,20,25,30

ІV

150…300




10,15,20,25,30

Допустимі відхилення розмірів, мм





ПОКАЗНИК

РОЗМІРИ ПЛИТОК



< 48

48…150

150…250

>250

Відхилення довжини та ширини,

не більше



±1







±3,0

± 0,8

±2,0

±1,5

±2,5

Косокутність, не більше

0,5

1,0

1,5

2,0

Викривлення лицьової поверхні, не

більше

0,5

1,0

2,0

2,0



Робота 12. Визначення за зразками цегли, керамічних каменів і облицювання виробів правильності їх форми розмірів. Виявлення дефектів виробів.

12.1. Визначення за зразками цегли, керамічних каменів, правильності їх форми розмірів. Виявлення дефектів виробів.

Мета: вивчити методи визначення об`ємної ваги якості будівельної цегли за її зовнішнім виглядом, встановити її придатність до застосування у будівництві.

Прилади, інструменти, матеріали: металева лінійка з міліметровими поділками, металевий косинець, штангенциркуль, цегла-еталон, зразки цегли, що випробовуються.

Зміст роботи
1. Ланка учнів бере 5 цеглин і пронумеровує їх крейдою. Ретельно за допомогою металевої міліметрової лінійки або штангенциркуля виміряти довжину з точністю до 1мм, а також ширину і товщину кожної цеглини.

2. Для визначення об’ємної ваги виміряти кожну грань посередині і по двох ребрах. Далі визначити середню арифметичну величину довжини, ширини і товщини за результатами трьох замірів, дані записати у таблицю:

Розрахунок середньої величини об’ємної ваги


з/п


Довжина l, мм

Ширина b, мм

Висота h, мм

Об’єм цегли V, см3

Вага сухої цегли G, г

Об’ємна вага сухої цегли,
, г/см3





















3.Після цього кожну цеглину зважити з точністю до 1 г; знаючи лінійні розміри цегли та її вагу, підрахувати об'ємну вагу, а потім знайти середню величину об'ємної ваги випробуваної цегли.

4. Далі уважно оглянути кожну цеглину порівнюючи її з еталоном, і встановлюють ступінь випалу; чи нема недовипалу чи перепал.

5. Для визначення якості цегли вимірюють за допомогою металевого косинця або лінійки (рис. 8) викривлення граней або ребер, притупленість, відбитість ребер і кутів.

6. Результати записують в таблицю в якій вказують відхилення що допускаються стандартами .
Визначення відповідності цегли вимогам ДБМ.


Показники

Допустимі відхилення за ДБН

Відхилення встановлені під час огляду цеглин

1

2

3

4

5

Допуски на лінійні розміри, мм:

за довжиною

за шириною

за товщиною

Тріщини наскрізні на ложковому боці (250 х 65 мм) завдовжки не більше як 40 мм.

Викривлення поверхонь та ребер, мм

по постілі

по ложку


Відбитості або притупленості ребер та кутів розміром по довжині ребра не більше 15 мм

Недопал цегли

Наявність дутиків

±6

±4



±8

не більше 1

не більше 4

не більше 5

не більше 2

недопустимо

недопустимо




















Рис. 8. Вимірювання викривлень поверхні та відбитості ребер цегли.

1-сталевий косинець;

2-сталева лінійка;

3- цегла
7. На основі випробувань, результати яких наведені в таблицях, робиться висновок про відповідність даної партії цегли вимогам ДБМ, а отже, про можливість її використання.


12.2. Визначення за зразками облицювальних виробів правильності їх форми розмірів. Виявлення дефектів виробів.

Мета: навчитися за зовнішніми ознаками і на основі дослідів визначити якість глазурованих керамічних плиток, що використовуються для облицювальних робіт

Прилади, обладнання, матеріали: шаблон або штангенциркуль з ціною поділки 0,1 мм, металевий кутник, лінійка, чорнила, м'яка тканина, дерев'яний щит, еталон плиток по кольору, плитки керамічні.

Підготовчі роботи: заздалегідь підготувати плитки різного кольору. Дерев'яний щит площею 1м2 з плиткою внизу.


Зміст роботи
1. З точністю до 0,2-0,3 мм виміряти штангенциркулем чи шаблоном розміри плиток. Металевим кутником перевірити правильність прямих кутів плиток. Визначити викривлення плиток. Для цього поставити ребром лінійку по діагоналі плитки і виміряти найбільший зазор між поверхнею плитки і лінійкою. Якщо поверхня плитки випукла, виміряють зазор між поверхнею плитки і ребром лінійки, поставленої по діагоналі плитки рівній допустимій величині вимірювання.

2. Визначити якість плиток по зовнішньому виду. Для цього плитку поставити вертикально і розглядати їх по горизонталі на відстані 1 м.

3. Визначити термічну стійкість плиток. Для цього три відібраних плитки помістити у повітряну баню і поступово нагрівати їх до температури 100 0С після чого швидко опустити в воду кімнатної температури і залишити у воді до повного охолодження. Витягнути плитки з води і оглянути. Щоб виявити наявність тріщин на глазурі, потрібно капнути на поверхню плитки чорнилом і протерти м’якою ганчіркою. На термічно стійких плитках після досліду не повинно бути тріщин, відколів, посічень.

4. Визначити однотонність кольору лицевої поверхні плиток. Для цього встановити вертикально на відкритому місці щит площею 1 м2 і покласти на нього плитки щільно одна до одної. На відстані 3м оглянути колір плиток. Він повинен бути одного тону і відповідати сталому.

5. Результати визначення якості облицювальних (глазурованих) керамічних плиток записати в журнал лабораторних робіт:
Назва і форма плиток

Розміри мм

Відхилення від розмірів по довжині грані плитки мм

Різна товщина мм

Косокутість мм

Викривлення поверхні мм

Колір і стан лицьової поверхні

Стан кутів

Наявність дефектів

Термічна стійкість

Однотонність кольору лицьової поверхні

Якість плиток по зовнішніх ознаках


Розділ 7. Випробування рулонних покрівельних матеріалів
§ 8. Рулонні покрівельні матеріали

Рулонні покрівельні матеріали, стійки до дії дощу, сонячної радіації, заморожування і відтаювання.

За будовою рулонні матеріали бувають на основі і безосновні. Як основу використовують звичайний і азбестовий картон, скляну тканину , фольгу.

Як покрівельні матеріали широко застосовують пергамін , руберойд і толь.

Пергамін одержують просочуванням покрівельного картону розплавленим бітумом.

Ширина пергаміну в рулоні 1000,1025 і 1050мм, площею 20 і 40м2

Руберойд одержують просоченням бітумом картону і з обох боків покритого шаром тугоплавкого бітуму з наповнювачами. Площа руберойду в одному рулоні 7…15м2 залежно від марки.

Толь одержують просочуванням покрівельного картону дьогтевими продуктами таким чином, що на обох боках картону утворюється покрівна плівка, як покрівельний матеріал використовується лише для тимчасових споруд.


Робота 13. Визначення якості рулонних покрівельних матеріалів
Мета: Навчитися визначати якість рулонних покрівельних матеріалів і на основі дослідів визначити від чого залежить якість матеріалів
13.1. Визначення границі міцності рулонних покрівельних матеріалів
Мета: Визначити розривний вантаж для руберойду, пергаміну, чи толі при розтягуванні і за величиною розривного вантажу встановити марку матеріалу.

Прилади, інструменти, матеріали, обладнання: розривна машина УДМ-250; руберойд або толь; сталева лінійка з міліметровими поділками; м’яка тканина для протирання приладів.

Підготовчі роботи. З випробуваного матеріалу вирізають зразки-смужки розмірами 250 х 50 мм три смужки в поздовжньому напрямку і три в поперечному. За дві години перед випробуванням смужки витримують у приміщенні при температурі 20±2 0С.
Зміст роботи
1. Смужки по одній закріплюють у затискачах розривної машини, відстань між якими 200 мм потім, рівномірно переміщуючи рухомий затискач із швидкістю 50мм/хв. смужки розривають. Під час випробування на машині з ручним приводом швидкість обертання повинна бути такою, щоб навантаження збільшувалися за циферблатом на 1 кг за 1 сек.

2. Щоб забезпечити правильність випробування, смужки слід встановити точно по середині затискача без перекосу. При розриві смужки на відстані менше ніж 2 см від затискача результати випробувань не враховують, дослід повторюють вирізавши нову смужку.

3. Розривний вантаж при розтягуванні обчислити як середнє арифметичне результатів випробування всіх вирізаних смужок.

4. Визначити марку матеріалу залежно від розривного вантажу




Найменування

Марка

Розривний вантаж, кг

Руберойд з дрібною мінеральною посипкою

Руберойд з лускатою посипкою з одного боку

Пергамін

Толь даховий безпокривний

Толь з пісковою посипкою


РП-250

Р4-350


П-350

ТК-350


ТП-350

ТГ-350


18

26

27



30

28

40




13.2. Визначення гнучкості рулонних покрівельних матеріалів.
Мета: навчитися визначати гнучкість рулонних покрівельних матеріалів.

Прилади, інструменти, матеріали: термометр; зразки рулонних покрівельних матеріалів; (толь; руберойд або пергамін); стержні довжиною 30 мм і діаметром 10, 20 і 30 мм; м’яка тканина для протирання приладів.

Підготовчі роботи: З випробовуваного матеріалу вирізують зразки 20 х 50 мм в повздовжньому напрямку рулону.
Зміст роботи


  1. Смужки рулонних покрівельних матеріалів розміром 20 х 50 мм в повздовжньому напряму рулону помістити у воду з температурною

25 0С – руберойд марки РК-420 або Р4-350.

18±2 0С – для марки РП-250.

20±2 0С – для толю марок ТК-35 ТП- 350 на 10-15хв 18 +- 2 с – для пергаміну.


  1. Після цього зразок вийняти з води і одразу повільно згинати по півколу стержня, слідкуючи за появою тріщин на смузі та відшарування посипного матеріалу. Діаметр стержнів приймати відповідно до стандарту на випробуваний матеріал.

– руберойд марок РК-420 та РЧ-350 і толь марки ТВК-420

стержень діаметром 30 мм

– руберойд марки РП-250 і толь марки ТП-350

стержень діаметром 20 мм

- пергамін і толь марки ТК-350

стержень діаметром 10 мм


3. На матеріалах, що відповідають стандарту, не повинно спостерігатися появи тріщин і ділянок з непосипаним покривним шаром внаслідок відшарування посипного матеріалу.

4. Результати спостереження визначити за показниками випробувань 2-3 смужок зразків. Результати записати у таблицю лабораторного зошита


Визначення гнучкості рулонних матеріалів

з/п


Матеріал

Розмір зразків, мм

Температура води, 0С

Час витримування у воді, хв.

Діаметр стержня, мм

Результати спостережень























13.3. Визначення водонепроникності рулонних покрівельних матеріалів
Мета: навчитися визначити водонепроникність рулонних покрівельних матеріалів

Прилади та матеріали: термометр; лакмусовий папір; вода; зразки толі; руберойду і пергаміну.

Підготовчі роботи. З випробуваного матеріалу руберойду, толі чи пергаміну вирізати зразки смужки розміром 300 х 300 мм. З вирізаних кусків зробити коробочки з площею основи 100 х 100 мм і висотою 100 мм.
Зміст роботи
1. Коробочку з площею основи 100 х 100мм і висотою 100 мм з випробуваного матеріалу, поставити на лакмусовий папір.

2. Налити в коробочку до рівня 50 мм підкиснену сірчаною або соляною кислотою воду, підігріту до температури 18-20 0C.

3. Cтежити за зміною кольору лакмусового паперу.
4 . Записати час, що пройшов з початку випробувань до зміни кольору лакмусового паперу.

5. Дані випробувань рулонних покрівельних матеріалів на водонепроникність записати у таблицю




п/п


Матеріал

Висота водяного стовпа в посудині, мм

Час збереження водонепроникності, хв.

Результати випробувань



















  1. Зробити висновок про якість рулонних покрівельних матеріалів, виходячи з результатів випробувань цих матеріалів на міцність, гнучкість та водонепроникність. Описати порядок виконання випробувань і зробити зведену таблицю




зразка


Назва матеріалу

Границя міцності при розтягу кгс/см2

Гнучкість

Водо-непроникність

Висновок про випробуваний матеріал





















Додаток 1

Співвідношення одиниць міжнародної системи СИ з одиницями інших систем
Одиниці маси

1 г = 10-8 кг 1 кг = 103 г

1 т = 103 кг 1 кг = 10-3 т
Одиниці сили

1 дин = 10-5 н 1 н = 105 дин

1 кГ = 9,81 н 1 н = 0,102 кГ
Одиниці роботи, енергії та теплоти
1 ерг = 10-7 дж 1 дж = 107 ерг

1 кГ · м = 9,81 дж 1 дж = 0,102 кГ · м

1 кал = 4,19 дж 1 дж = 0,239 кал

1 вт · год = 3,6 · 103 дж 1 дж = 2,78 · 10-4 вт · год


Одиниці потужності
1 ерг/сек = 10-7 вт 1 вт = 107 ерг/сек

1 л. с. = 736 вт 1 вт = 1,36 · 10-3 л. с.


Одиниці тиску
1 дин/см2 = 0,1 н/м2 1 н/м2 = 10 дин/м2

1 кГ/м2 = 9,81 н/м2 1 н/м2 = 0,102 кГ/м2

1 ат (1 кГ/см2) = 9,81 · 104 н/м2 1 н/м2 = 1,02 · 10-5 ат

1 атм = 1,01 · 105 н/м2 1 н/м2 = 9,87 · 10-6 атм

1 мм рт. ст. = 133 н/м2 1 н/м2 = 7,50 · 10-3 мм рт. ст.

1 мм вод. ст. = 9,81 н/м2 1 н/м2 = 0,102 мм вод. ст.

1 бар = 105 н/м2 1 н/м2 = 10-5 бар

Додаток 2

Питома вага будівельних матеріалів, г/см3
Азбест…………………….2,35 – 2,6 Граніт…………………..2,5 – 3,0

Базальт……………………2,8 – 3,2 Доломит………………..2,1 – 2,95

Бетон: Каніфоль……………….1,07

важкий……………1,8 – 2,5 Латунь………………….8,5 – 8,6

легкий…………….0,5 – 1,8 Магнезит……………….3,1 – 3,4

Вапно: Крейда………………….1,8 – 2,6

негашене……….….3,1 – 3,3 Мармур…………………2,5 – 2,8

гідравлічне…….….2,2 – 3,0 Пемза……………………0,4

Вапняк……………….……1,9 – 2,8 Пісок…………………….1,2 – 1,6

Вода………………….……0,99823 Смола……………………1,07 – 1,1

Воск………………….……0,95 – 0,99 Соляна кислота (38%)…..1,19

Гіпс…………………….….1,81 Цемент……………………2,2 —3,2

Глина…………………..….1,5 – 2,6 Шлакоситал……………...2,6 —2,75

Гравій………………….….1,8 – 2,0



Література


  1. Л.Й.Дворкін. Опоряджувальні матеріали і «вироби». К.,«Вища школа», 1996.

  2. П.В.Кривенко, В.Б.Барановський, Б.Я.Констатинський. «Матеріознавство для будівельників», К., «Техніка», 1996

  3. В.Д.Чмирь «Матеріалознавство для малярів» М., «Вища школа», 1978.

  4. А.С.Нікуліна, С.І.Золочівська, Г.П.Матвєєв, В.В.Томашенко, В.В. Микуляк, Д.В.Пальков, Н.М.Кумейко, Ю.С Трибанов. Кам’яні роботи ч.1, К., «Вікторія». 2000.

  5. А.С Нікуліна, С.О Заславська, Н.Г. Никало, В.В. Тимошенко, Д.В. Паньков, А.І. Свіріденко, Штукатурні роботи ч.1, К., «Вікторія», 2004.

  6. А.С. Нікуліна, С.О. Заславська, Н.Г. Никало, В. В. Томашенко , Д.В. Паньков, Л. В. Яценко. Малярні роботи .ч.1 К., «Вікторія», 2006.

  7. А.В. Александровський. Матеріалознавство для штукатурів, плиточників, мозаїчників. Н., «Вища школа», 1981.

  8. К.М.Понов.Матеріалознавство для мулярів, монтажників конструкцій.

К."Будівельник",1994.

  1. В.Д. Чмир. Лабораторні роботи по матеріалознавству для малярів, штукатурів облицювальників. М., «Вища школа». 1974.



с. 1

скачать файл

Смотрите также: