М. В. Гоголя о гоголь! Наш безсмертний Гоголь


с. 1


Сценарій літературного вечора до

200-річчя від дня народження

М.В. Гоголя

«О Гоголь! Наш безсмертний Гоголь!»






Ведучий. Кожний великий митець – то цілий світ. Увійти в цей світ, сприйняти його багатогранність і неповторну красу – означає наблизити себе до пізнання безкінечного розмаїття життя. Сьогодні ми спробуємо з вами ввійти в такий світ, світ нашого співвітчизника Миколи Васильовича Гоголя,одна зі сторінок творчості якого присвячена його Батьківщині,нашій Україні. А все починалось так…

Ведуча. Після закінчення Ніжинської гімназії в 1823 році Гоголь їде до Петербурга. Мріяв принести користь державі, стати відомим письменником. Але життя в Петербурзі було не таким, як сподівався юнак. Не зміг влаштуватися на державну службу, не було роботи,зазнавав голоду,холоду, але не втрачав надії,що всі незгоди тимчасові.

( на сцені за столом сидить Гоголь, щось пише. Відкладає перо, дивиться у вікно і звертається до глядачів.)



Гоголь. Ці роки мені не забути. Я працював дрібним службовцем, вряди-годи переписував у канцелярії папери. За свою роботу одержував копійки. Мріяв прославитися поемою «Ганс Кюхельгартен», але її висміяли критики. Мріяв жити у світлій кімнаті з вікнами на Неву, та мешкав у похмурому будинку на Великій Міщанській вулиці. Але я вірив, що життя зміниться.

Пам’ятаю осінній петербурзький день. За вікном сіяла мжичка, і дощові краплі поволі стікали по шибці. Я дивився на них, а переді мною розквітали соняшники, терпко пахло чебрецем і м’ятою, солодко завмирало далеке кування зозулі. В моїй уяві, сповнені поваги до самих себе, походжали старезні діди. Стояли перед очима завзяті парубки, ніжні та щирі, красиві й веселі дівчата… Це були прекрасні люди, мої земляки з України. Незчувся, як почав писати. В шухляді стола нагромаджувалися списані аркуші. Часом не міг щось згадати, тоді надсилав листа до матері у Василівку, просив її описати життя українських селян, свято Івана Купала. Це вона розповідала мені про одяг сільського дячка, про колядки, русалок, домовиків, про те як відзначали в моєму селі Різдвяні свята.

Ведучий. У 1831-1832 роках вийшла з друку збірка повістей «Вечори на хуторі біля Диканьки». Вона принесла літературну славу Гоголю. З перших сторінок книжки до читача звертається пасічник Рудий Панько. Веселий гумор тісно переплітається з поетичним образом України, її щедрого, талановитого народу. Письменник змальовує життя українського селянства, розкриває чисту, світлу душу українця, його мрію про щастя, використовуючи елементи фантастики, загадковості, таємничості.

Українську природу, українські обряди, українські свята – все це майстерно змалював Гоголь у повістях «Сорочинський ярмарок», «Вечір напередодні Івана Купала», «Страшна помста», «Ніч перед Різдвом», «Майська ніч, або Утоплена».

А ось як М. Гоголь змальовує свято в Україні у повісті «Ніч перед Різдвом».

Ведуча. Настає останній день перед Різдвом. Ясна зимова ніч. Величаво піднявся на небо місяць, щоб посвітити добрим людям й усьому світові, щоб усім було весело колядувати і славити Христа. Але тут із однієї хати клубом повалив дим і пішов хмарою по небу, а разом з ним піднялася верхи на мітлі відьма , яка почала збирати на небі зірки. Аж тут з’явився чорт. Він тихенько підкрався до місяця, схопив його обома руками і заховав до кишені. В Диканьці ніхто не бачив, як зник місяць. Чому чорт украв місяць? А ось чому. Він знав, що багатого козака Чуба запросив до себе на кутю диякон. Чубова донька Оксана, красуня на все село, напевно, залишиться дома сама і до неї прийде коваль Вакула, якого чорт ненавидів більше, ніж проповіді отця Кіндрата. Була у коваля картина, на якій він намалював страшний суд і чорта, що плигав у різні боки, чуючи свою погибель. Відтоді нечистий і присягнув мстити ковалю.

Ведучий. А тепер погляньмо, що ж робить, залишившись сама красуня донька. Оксані не минуло ще й сімнадцяти років, як у всій Диканьці тільки й було про неї розмов. Парубки казали, що кращої дівки не знайти на селі. Оксана знала про те, тож як всяка красуня, була вередлива. Парубки, втративши надію привернути її увагу до себе, загравали до інших дівчат. Один тільки коваль Вакула палко кохав Оксану і продовжував домагатися її прихильності.
( Уривок з повісті « Вечори на хуторі біля Диканьки» - розмова

Оксани з Вакулою.)

Ведуча. Солоха, мати Вакули, жінка сорока років, багатьох причарувала і задивлялася на багатого вдівця, козака Чуба. А щоб її син не посватався до дочки Чуба, вона, як тільки могла, сварила свого залицяльника з ковалем.

Погляньте, он Солоха, вилізши з печі, почала прибирати в хаті, але мішків, які стояли посеред хати, не чіпає. Мабуть, думає, що Вакула їх приніс, то нехай сам і відносить… Чорт, який летів до Солохи, раптом побачив Чуба, який з кумом йшов у гості до диякона, і почав розкидати сніг. Знялася завірюха. Нечистий забрався у димар хати Солохи, та місяць вислизнув у нього з кишені і знову засяяв у небі. А чорт тим часом цілував руки господині, хапався за серце, охав.



( Солоха приймає гостей )

Ведуча. У 1835 році вийшов новий збірник українських повістей Гоголя – «Миргород», який став наступним етапом у творчості письменника. До нього увійшли повісті «Вій», «Старосвітські поміщики», «Тарас Бульба», «Повість про те, як посварилися Іван Іванович з Іваном Никифоровичем».

З юних літ Гоголь мріяв про прекрасне життя могутніх, патріотичних людей. «Немає почуття прекраснішого, ніж любов до Батьківщини; зраду їй ніщо не може ні спокутувати, ні виправдати». Ця думка не полишала його впродовж усього життя. І вона прозвучала у його історичній повісті «Тарас Бульба».

Познайомтеся з молодими героями твору, Остапом і Андрієм, після їхнього повернення із бурси до дому. Це два міцні юнаки, сповнені фізичної сили і рожевих мрій.

(Уривок з повісті «Тарас Бульба» - зустріч Тараса з синами.)

Ведучий. У повісті «Тарас Бульба» Гоголь постає не тільки як патріот своєї Батьківщини, знавець історії та сучасності, а й як тонкий психолог, що розуміє порухи людської душі.

Андрій Бульба – суперечливий образ, що співчуває людським бідам та нещастям. Він не може стояти осторонь, коли жінка його мрії страждає в обложеній козаками фортеці.



(Уривок з повісті «Тарас Бульба» - зустріч Андрія з полячкою.)

Ведучий. Українець за походженням, Гоголь був добре обізнаний із традиціями, звичаєм і побутом свого краю, а також володів художньою інтуїцією та естетичним сприйняттям життя. Все це допомогло йому створити новий художній материк на карті світової літератури з Диканькою і Миргородом, Диким степом і Січчю.

Ведуча Читаючи, ми знайомимося з життям та побутом запорозьких козаків, котрі написали славнозвісного листа турецькому султану.

А давайте уявимо, якого б листа написали сучасні запорожці і що сказав би М. Гоголь з цього приводу.


О, наміснику Аллаха, лицарю – султане,

Ти усіх зірок володар, сонце осіянне!

Пишуть тобі запорожці, точніш – їхні внуки.

Просим наше товариство під свою взять руку.

Чули , що про люд ти дбаєш, наче тато рідний, -

І зарплати в вас високі, й пенсіон солідний,

Ні тобі не доведеться йти на нас війною:

У нас власних яничарів, вибачай як гною.

В нас вони в селі і в місті, в міністерстві й раді.

Цьому племіні ми, звісно як болячці , раді.

Чхати їм на отчу землю, на свої аули.

Навіть мову материнську вже давно забули.

Всі проциндрили ракети, танки і гармати.

Залишилась одна зброя – чорні компромати.

Звідси – чвари, лайки, бійки, кулачні «дебати».

За «навар» же турки ладні і душу віддати.

А запахне булавою у нас, не дай , Боже,

То яничар яничара навіть з’їсти може.

Як не хочеш із собою взяти нас в дорогу,

То хоча б гуманітарну пришли допомогу.

Пришли ти нам, коли ласка, білі паляниці,

Бо у нас уже не видно в бур’янах пшениці.

Пришли нам води хоч пригорщ – нам вона як ліки,

Бо ми свої отруїли і криниці, й ріки.

А іще тебе благаєм – в торбі чи в макітрі

Передай нам хоч ковточок чистого повітря.

Пришли нашому ти панству книги у сап’яні,

Бо воно читає тільки меню в ресторані.

Віслюків не треба слати, хоч вони й вухаті,

Бо у нас їх вистачає навіть у сенаті.

Позаяк в твоїх гаремах повно роксоланок,

Надішли нам, ради Бога, молодих турчанок.

А ще пришли горілки, бо вона нам люба,

В нас же «катанки» добіла – можна дати дуба.

Пришли всяких «секонд – хендів», від ковбаси шкурок.

Бо хто ж нам і допоможе, як не якийсь турок.

О так тобі написало воїнство козаче.

Який рік у нас – не знаєм, який день – тим паче.

Навіть паспорт наш не каже, якого ми роду.

Зроби ж усе, щоб не було йому переводу!

Слово честі, окрім тебе нам дружити ні з ким.

Кошовий Ламайтеребра з кошем запорізьким.



Ведуча. Ми з вами стали свідками інсценування окремих епізодів із повістей Миколи Гоголя, але автор писав і драматичні твори. Вершиною його драматургії стала комедія «Ревізор». «Дайте якийсь сюжет, смішний або не смішний, але суто російський анекдот,- казав якось він. – Рука тремтить написати комедію…». І Пушкін відгукнувся на прохання Гоголя, розповів йому, як у 1833 році в Нижньому Новгороді його прийняли за ревізора і про те, як один його знайомий видавав себе у Бесарабії за поважного петербурзького чиновника. Гоголь написав комедію дуже швидко, за два місяці.

( Уривок з комедії «Ревізор» - освідчення Хлестакова у коханні Анні Андріївні та Марії Антонівні.

Ведучий. Тарас Шевченко дуже високо цінував Миколу Гоголя не тільки як талановитого письменника, а й як людину, як особистість і присвятив йому вірш.

Гоголю.


За думою дума роєм вилітає;

Одна давить серце, друга роздирає,

А третя тихо, тихесенько плаче

У самому серці, може, й Бог не бачить.

Кому ж її покажу я,

І хто тую мову

Привітає, угадає

Великеє слово?

Всі оглухли - похилились

Престолові – отечеству

Та німоті плата.

Нехай брате. А ми будем

Сміятись та плакать.

В кайданах… байдуже…

Ти смієшся, а я плачу,

Великий мій друже.

А що вродить з того й плачу?

Болиголова, брате…

Не заревуть в Україні

Вольнії гармати

Не ріже батько сина,

Своєї дитини.

За честь, славу, за братерство,

За волю Вкраїни.

Не заріже: викохає

Тай продасть в різницю

Москалеві. Цебто, бачиш,

Лепта удовиці.



Ведучий. Хоч за життя Шевченку та Гоголю так і не довелося зустрітися, але доля їх об’єднала на шляхах вічності - на сторінках світової літератури. Гоголь опинився в Римі, Шевченко – у казематах ІІІ відділення, а потім був засланий у закаспійську пустелю рядовим солдатом. Але й там у скрутну хвилину свого життя Т. Шевченко, роздумуючи, записує: « О Гоголь, наш незрівнянний Гоголь ! « - та вважає його не москалем, а братом. Вже наші з вами сучасники називають письменника козацьким Вальтером Скоттом.

Ведуча. Наш сучасник Іван Драч, український поет і публіцист, також не зміг не виразити своє захоплення талантом та самобутністю великого Гоголя.

До Гоголя.

Все Гоголя про Гоголя питаю -

Який він був ? І в чому таїна ,

Що сам собі усе про нього втаюю ,

Вночі він ближче, гірше – завидна .
Всі таємниці вдень скресають льодом ,

Стаєш нікчемним, згірш усіх нікчем.

Люблю його останнім перельотом

І небо замикаю тим ключем.


Душа летить із вирію за Гоголем ,

В гніздо пречистих і скорботних рук ,

Душа моя відчайно не загоєна ,

Їй дише вслід морозом Басаврюк .


А в небі тихо. І немає стелі ,

І тільки видно, як віддалеки

Він хмарою химерною шинелі

Нам зігріває різдвяні зірки .


І тільки тужно , бо не доступитись ,

І тільки журно, бо нема й нема .

До неба встати. З неба зір напитись .

Душа живе ще, хоч у смерть німа .



Ведучий. У квітні 1976 року у Венеції відбувся міжнародний симпозіум, присвячений М. В. Гоголю, який висвітлював тему: «Гоголь і європейська культура». на цьому форумі його проголосили не тільки слов'янським генієм , а і письменником усіх народів на нашій планеті .

Ведуча. Життя Миколи Васильовича Гоголя – приклад високого служіння Мистецтву. Тож намагаймось увійти у неповторний світ цього генія, читаймо і перечитуймо твори великого Вчителя, відчуймо його багатогранність та чарівливу красу .
с. 1

скачать файл

Смотрите также: