При Мечиславу Зеленському в 1883р налічувалось в Головниці 117 дворів


с. 1
При Мечиславу Зеленському в 1883р. налічувалось в Головниці 117 дворів, 932 душ населення. З них заможних селян налічувалось до 10, решта мали мізерну кількість землі, або були зовсім безземельними і наймались на роботу в панські маєтки.
Церкві в ті часи належала 81 десятина землі. Золотом виблискували панські маєтки, а поруч стояли похилі, злиденні хатки з одною кімнаткою і трьома вікнами. Традиційним одягом селян були білі або сірі свити із домотканного сукна. Галоші вперше з’явилися тільки в 1915р.
Після Мечислава Головницею управляв аж до 1939р. його син Адольф. Сам Адольф мало був зв’язаний з господарством, керував усіма справами його управитель Бресель. Сини Адольфа в Головниці майже не жили, а проводили свій вільний час( а він у них завжди був вільний) у гулянні, іграх, розвагах, промотуючи великі кошти, що надходили від селян. Справа дійшла до того, що прийшлось продавати 40га. землі, щоб оплатити борги, вякі заліз Станіслав. Головничани, ще й зараз згадують як „пани” прострілювали землю, в той час коли селяни жили впроголодь, не бачачи білого хліба.
Буремні роки трьох революцій, хвилею прокотилися поГоловниці. Хоч на території села відкритих повстань не було, але пани здогадувалися, що їм прийдеться позбутися своїх маєтків. Все рідше в Головниці з’являлися сини Зеленського, все рідше можна було побачити і самого Адольфа, він останнім часом сторонився людей.
Хвилювалися і польські багатії : Денисюк Григорій та Рябчун Прокіп, який маючи 30га землі, ходив до морозів босий і все збирав гроші, прикупити ще землі.
В жовтні 1917 року робітничий клас в союзі з бідним селянством, під керівництвом Комуністичної партії на чолі з В.І.Леніним розгромлені назавжди повалив владу поміщиків та капіталістів в Росії і встановив вперше в історії людства Радянську владу.
Національною гордістю українського народу є те, що він першим слідом за російським народом, пішов по шляху Великого жовтня. Завдяки Жовтню трудящі маси України створили в грудні 1917 року свою суверенну національну державу – Українську Радянську соціалістичну Республіку.
Проголошення України Радянською Республікою зробило величезний вплив на піднесення революційної боротьби трудящих західно-українських земель в тому числі Волині. В кінці 1917 року і на початку 1918року в багатьох містах і селах волині була остаточно встановлена Радянська влада. Та знову настали роки тяжких випробувань і гартувань – роки іноземної інтервенції і громадянської війни. На території Рівненщини проходила запекла боротьба з німецькими, гетьманськими та петлюрівськими військами.
В березні 1919 року Петлюра, одержавши від Галицької національної Ради і білополякків кілька легіонів, знову захопили міста і села Рівненщини. Контрреволюційна влада Директорії видала наказ про мобілізацію чоловіків у петлюрівську армію. Незважаючи на погрози військових властей, ніхто з жителів Головниці не з’явився на призивний пункт.
Революційні виступи і партизанська боротьба трудящих полегшували наступальні дії Червоної армії. В кінці квітня і на початку травня 1919 року війська українського фронту перейшли в наступ. В результаті чого були розгромлені петлюрівські гарнізони і визволені м. Корець та Острог. Після розгрому петлюрівських військ під Рівним, Острогом і Дубно знову звернувся за військовою допомогою до польського сейму. Сейм і на цей раз задовольнив його прохання. Після цього Петлюра відновив наступальні дії.
В червні і липні 1919 року Петлюра поповнивши свої ряди «січовиками» та одержавши зброю від імперіалістів Англії (Антанти), разом з польськими девізіями знову став захоплювати міста і села. Петлюрівці чинили криваві розправи над робітниками і селянами, повертали поміщикам землі. Більшовицькі організації Рівненщини в умовах підпілля проводили агітаційно-пропагандиську роботу серед населення і петлюрівських військ. Внаслідок цього петлюрівський полк, що знаходився в місті Рівному, 13 червня 1919 році відмовився наступати проти радянських військ. Солдати на своєму мітингу заявили : «Більше не воюємо». І із зброєю розійшлися по домівках.
У липні 1919 році радянська влада була відновлена в Рівненському, Острозькому і Дубнівському повітах. Восени 1920 року наш край окупували білополяки. Вони відновили по Рівненщині буржуазно-поміщицькі порядки, встановили начуваний терор. Знову народні маси під керівництвом комуністів піднялися на визвольну війну.
В липні 1920 року війська південно-Західного фронту, здійснюючи стратегічний план радянського командування по розгрому білополяків, перейшли в наступ. 4 липня частини Першої кінної армії під командуванням С.М Будьонного, і К. Є. Ворошилова, визволили Рівне і Здолбунів від білополяків. Трудящі Рівненщини палко вітали воїнів Червоної Армії. На визволеній червоною армією території радянська влада проіснувала близько двох місяців. За цей час трудящі на власному досвіді переконались, що лише вона забезпечує трудящим соціальне та національне визволення, щасливе життя, за яке вони боролися. Але при підтримці імперіалістів Антанти буржуазно-поміщицькій Польщі вдалось перейти в наступ У вересні Червона армія зупинила польські війська і готувалась до того, щоб завдати їм нових нищівних ударів. Польща, не маючи сил продовжувати війну, вирішила піти на мир з радянською країною. 12 жовтня 1920 року в Ризі Радянська Росія і Радянська Україна, з одного боку, і Польща – з другого, підписали договір про перемир’я і попередній мир, пізніше був підписаний мирний договір.
Наприкінці жовтня 1920 року Рівненський. Дубнівський і Острозький повіти були окуповані білополяками. Західноукраїнські землі протягом двадцяти років залишилися штучно відірваними від Радянського союзу. Для трудящих нашого краю це був період тяжкого соціального і національного гніту, який тривав до 12 вересня 1939 року .
Польський уряд включив територію Рівненщини у Волинське воєводство з центром у місті Луцьку. За рішенням польського сейму на її території було створено повіти. Рівненський, Острозький, Дубнівський і Сарненський. Головниця відійшла до Рівненського повіту. В той час, коли на території україни успішно розвивалось соціалістичне виробництво, трудящі західноукраїнських земель несли на своїх плечах ярмо буржуазно-поміщицького рабства і національного гніту. Газета „Комуніст” 20 лютого 1921 року писала: „ В зайнятих військових областях Волині лютує шалений голод. Польські магнати вивезли весь хліб. Населення харчується березовою корою та іншими домішками”.
Повернулися в свої маєтки поміщики. Вони з допомогою польських магнатів відібрали в селян землю, яку ті одержали від Рівненської влади.
Основну масу населення в повітах Рівненщини становили безземельні і малоземельні селяни – 70% селянських господарств володіли – 24% землі, а поміщики, куркулі і духовенство, які складали 0.2% населення, володіли 76% землі. Відкрите пограбування трудящих польськими капіталістами і поміщиками ще більш погіршило їх становище, прирікало людей на голодну смерть. За рахунок безземельних і малоземельних селян у містах росла армія безробітних. Не знаходили роботи робітники і безземельні селяни, які змушені були емігрувати за кордон, в основному в Південну Америку.
Шукати кращої долі за океан виїхало біля 10 сімей головничан. Серд них Суємецький Дем’ян, Користятинець Варфоломій та інші:
Користятинець В.Ф. тепер повернувся на батьківщину. Тай за океаном знаходили тільки злидні та нестатки. Але на рідній землі тоді було не краще. Соціальний та національний гніт, пограбування поміщиками та капіталістами трудящих Західноукраїнських земель прискорили розгортання класової боротьби і національно-визвольного руху. Цю боротьбу очолила КПЗУ.
Золотої осені 1939 року на Західні землі України прийшло довтожданне визволення. Його принесли воїни Червоної Армії, які перейшли кордон збанкрутілої польської держави і взяли під захист західноукраїнський народ. А кордон проходив всього за 6км. від Головниці. З сльозами радості на очах зустрічали селяни червоноармійців.
26 жовтня 1939 року в старовинному українському місті Львові відкрилися Народні збори Західної України. Вони прийняли Декларацію, в якій говорилося : „ Виражаючи одностайно волю визволеного народу Західної України, наслідуючи приклад народів Радянського Союзу, Українські Народні Збори проголошують встановлення Радянської влади на всій території Західної України. Віднині вся влада Західної України належить трудящим міста і села в особі Рад депутатів трудящих”.
Депутатом Народних зборів була жителька села ГоловницяБобровська Ольга Гордіївна. З хвилюванням згадує Бобровська О.Г. виступи депутатів, які викривали український буржуазний націоналізм, що намагався відірвати Західну Україну від Радянської України. Повернувшись зі Львова, Бобровська О.Г. не звертала увагу на погрози із сторони бандерівців, виступала перед трудящими свого села і інших сіл, розказуючи про те, що дала Радянська влада трудящим і селяни гаряче висловлювались за воз’єднання. При допомозі всіх народів Радянського Союзу почали будувати нове життя і трудящі Рівненщини. Тимчасові управління і селянські комітети провели в життя рішення Народних Зборів. Були взяті на облік маєтки поміщиків, монастирів, великих державних чиновників, промислові підприємства і банки. Здійснена конфіскація землі. Її передали в трудове користування безземельному і малоземельному селянству. Долаючи опір куркулів активісти села : Трохим Масленчук, Тиміш Матвійчук, Яків Сенчук, Архип Рач взялися за організацію колгоспу. Вся біднота, яка гнула спину на панському полі, об’єдналася в колектив, до якого відійшла панська земля, панський маєток. Минуло всього 15 місяців від історичної дати 17 вересня 1939 року – коли було покладено початок нового соціалістичного життя, життя без поміщиків і капіталістів. Зусиллями партії та народу Західної України колонія польського панства перетворилася в квітучий оновлений сад людського щастя. «Яскравим і наочним підтвердженням цього є наш колгосп імені Молотова, Корецького району, - писали колгоспники у листі – зверненні до всіх колгоспників, трудящих Рівненської області.
Разом з Радянськими органами у незабутні вересневі дні минулого року прийшли до нас радянські газети, журнали. З них ми довідалися про бурхливе заможне життя наших братів, які об’єднались у колгоспи, будують своє щасливе майбутнє. Тоді ж ми вирішили побудувати колгосп у своєму селі. Тепер, коли кожний колгоспник вже відчув, що дав йому рік колективної праці, ми з задоволенням відзначаємо, що зробили правильно».
Лише за один рік колективної праці досягли хороших успіхів господарювання. На кожний вироблений трудодень колгоспники одержали по 7.2 кілограм зерна. З приводу цього, газета «Дубнівська правда» писала: «Наркозем України подав на затвердження головного комітету Всенародної сільськогосподарської виставки при машино-тракторні станції, шість колгоспників і 30 передовиків сільського господарства. Західних областей України. Першим кандидатом представлений колгосп імені Молотова Головницької сільської ради, Корецького району, Рівненської області.»
На той час активними були: Іван Шириков – голова колгоспу, Трохим Масленчук – зав. МТФ, Марія Кирильчук - ланкова, Уляна Юрчик – колгоспниця, Одарка Бецан – колгоспниця (пізніше вбита бандерівцями).

с. 1

скачать файл

Смотрите также: