Типологія уроків світової літератури


с. 1
Типологія уроків світової літератури.
В основу класифікації уроку літератури можна покласти мету вивчення літератури взагалі і конкретного твору зокрема. Щоправда, по-перше, за умови, що будь-яка класифікація не буде сприйматися як остаточна й абсолютна.

А по-друге, за обов’язковою умовою, що учитель принципово відмовляється від будь-яких сталих, традиційних форм, „від… тиражування (як пише О.М. Куцевол) однакових, „стандартних” уроків, під час яких нівелюються індивідуально-творчі здібності словесника та його вихованців.

Ця ж авторка формулює і цілком прийнятні, на наш погляд, риси, які повинні характеризувати такий урок:

• дух творчих пошуків;


• науковість;
• емоційність;
• раціональне використання різноманітних методів і прийомів;
• застосування інноваційних технологій;
• урахування специфіки інонаціонального та іномовного твору, який подається в перекладі;
• особистісно зорієнтований характер навчання учнів.

Структура уроку зарубіжної літератури визначається багатьма чинниками. Зокрема, такими:

• змістом навчального матеріалу;
• специфікою предмета;
• віковими особливостями учнів певного класу;
• типом уроку;
• характером дидактичних, розвивальних і виховних завдань;
• рівнем підготовленості класу;
• особистими здібностями та схильностями вчителя;
• психологічними особливостями класного колективу;
• дидактичною метою тощо.

Отже, ми схильні виділяти за типологічними ознаками наступні типи уроків зарубіжної літератури:

• урок творчого читання;
• урок текстуального аналізу твору;
• урок компаративного аналізу твору;
• урок культурологічного аналізу твору;
• комбінований тип уроку, який складається з елементів попередніх чотирьох типів.

2. Урок творчого читання

Урок творчого читання – це урок, який чи не найбільше відповідає специфіці уроку літератури. М.І. Кудряшов зазначав у цьому зв’язку, що творче читання полягає в „активізації художнього сприймання, художніх переживань, у формуванні засобами мистецтва художніх нахилів та здібностей школярів”. При цьому треба мати на увазі психологічні особливості цього надзвичайно складного процесу.
Так, на думку психологів, процес читання можна поділити на кілька рівнів:

І рівень передбачає увагу до тексту, коли читач намагається зрозуміти текст, з яким він знайомиться шляхом читання, та осмислити сюжетний, словесний та інтонаційний (у ліриці) ряд, відношення між героями, їхню поведінку в тих чи інших ситуаціях, внаслідок чого в читача з’являється відчуття симпатії чи антипатії до них;

II рівень – це рівень співучасті, коли читач осмислює авторську позицію, висловлену в прямих судженнях письменника, оцінках, натяках, у підтексті, за допомогою езопової мови й ліричних відступів. На цьому рівні учні виявляють інтерес не тільки до гострих фабульних ситуацій, а й переймаються долями героїв, їхніми переживаннями; на цьому рівні також формується активне ставлення до прочитаного, виникає бажання зіставляти поведінку героїв із власними вчинками та почуттями;

на III рівні йдеться вже про так зване відкриття нового, яке стимулює вихід читача із стану спокою, пробуджує його почуття та волю. Учень-читач повно й адекватно осягає сутність авторської позиції, розуміє глибинний ідейний зміст твору, а також повязує ідейно-художній світ письменника зі своєю особистістю, що, у свою чергу, стимулює аналітико-критичний підхід до твору й до самого себе.


Отже, урок творчого читання – це урок, організація якого має спрямовуватися на осмислене та особистісне прочитання художнього тексту, аби він перестав бути набором чужих і непотрібних літер і слів, а перетворився на осягнутий раціонально і почуттєво зміст, що змушує думати, сміятися або плакати, а найголовніше – обов’язково насолоджуватися „невимовною легкістю буття” в начебто штучному й вигаданому, але ж якому дивовижному світі літератури.

Адекватними для уроку творчого читання є такі організаційні форми, як урок коментованого читання, урок читання й художнього переказування тексту, урок-інсценізація (чи урок з елементами інсценізації), урок-конкурс на кращого читця, урок позакласного читання, урок додаткового читання, урок-діалог, урок-знайомство, урок-усний журнал, урок-літературно-музичний (як варіант – мистецький) салон, урок-портрет (поета чи письменника)! навіть урок-роздум тощо. І саме в цих формах урок творчого читання набуває своєї повноти, різнобарв’я, тобто усього того, що й дозволяє вирізняти певний тип уроку, а не форми його організації, оскільки форми – це палітра, з елементів якої і складається завершений тип.

3. Урок текстуального вивчення літературного твору.

Урок текстуального вивчення літературного твору базується на аналізі тексту як такого, як довершеного, самоцінного й самодостатнього витвору мистецтва слова. У рамках уроку текстуального аналізу всі елементи, що використовуються під час його проведення, трактуються через текст, а самі ці елементи, у свою чергу, служать тільки для однієї мети – для аналізу даного художнього твору.


Для уроку текстуального вивчення літературного твору такі форми, як урок-семінар чи диспут поряд з уроками-дослідженнями, уроками-бесідами тощо, цілком адекватні.

Урок-семінар доцільно застосовувати під час вивчення систематичного курсу зарубіжної літератури в старших класах, коли створено передумови для подібної організації навчальної діяльності.


Творчо працюючі учителі добре це розуміють і тому намагаються „оживити” семінар різноманітними нетрадиційними прийомами, наприклад елементами ігрової діяльності чи елементами дискусії. Хоча для останнього прийому більш притаманною є така форма, як урок-диспут. Нагадаємо, що диспут – це публічна суперечка, дискусія, тобто форма, яка передбачає зіткнення різних думок із метою хоч і бажаного, але не обов’язкового розв”язання певної проблеми чи проблем.

Що ж стосується уроку-дослідження, то, крім уроків текстуального аналізу твору, така форма цілком відповідає також меті уроків компаративного й культурологічного аналізу, оскільки вона має досить широкі педагогічні можливості.

4. Урок компаративного аналізу.

Уроки компаративного аналізу – явище в українській школі нове, і його застосування пов’язане переважно з курсом зарубіжної літератури. Причини цього очевидні: по-перше, компаративістика грунтується на такому ефективному методі аналізу будь-яких явищ, як порівняння, а по-друге, зустрічаючись із феноменами незвичними, приналежними до інших культур, учитель постає перед необхідністю перекласти незнайомі культурні коди, в яких ці феномени репрезентуються, на коди, знайомі та зрозумілі учням.

Відповідно до поданих можливостей уроку компаративного аналізу форми організації навчальної діяльності можуть бути також різними: це і лекція, і бесіда, і дослідження, і зіставлення, і диспут тощо. Але, як вже зазначалося вище, найбільш адекватною формою для уроку компаративного аналізу є інтегрована форма.

5. Урок культурологічного аналізу.

Урок культурологічного аналізу – це такий тип навчального заняття, що передбачає вивчення літературного твору в контексті історії світової культури.

Мета уроку культурологічного аналізу: показати учням, що літературний твір – це явище культури на певному етапі її розвитку, що в ньому органічно поєднується багатовіковий досвід людства з особливостями творчої індивідуальної манери письменника, його особистим поглядом на висвітлювані проблеми.

Особливого значення у зв’язку з підготовкою й проведенням уроків культурологічного, а також компаративного аналізу набувають так звані фонові знання, теорія змісту й методика використання яких на уроках зарубіжної літератури знаходиться останнім часом у центрі уваги вчених і вчителів-практиків.

Фонові знання щодо походження можна поділити на три групи. Перша з них об’єднує спільні для всього людства поняття, що при різних назвах, здавалося б, мали б сприйматися однаково, але якщо порівняти ставлення землян до Землі, Сонця, Місяця, до таїнств народження і смерті, то доведеться визнати, що відмінностей тут чи не більше, ніж збігів.

Друга група фонових знань пов’язана з регіональними умовами життя, відповідно до яких аборигенам екваторіальних лісів важко уявити собі сніг, так само, як ескімосам його відсутність.
Третя група має країнознавчий характер, оскільки описує національні звичаї та культуру певного народу.
Класифікація фонових знань:

І. Історико-культурні знання.

1. Відомості про період, у рамках якого відбуваються події даного твору:

• історичні відомості про місце дії у творі; -відомості про географічні умови;


• відомості про політичні умови;
• відомості про соціальні умови (соціальні класи, устрій життя тощо);
• відомості про економічні умови (господарство, майновий стан іт.ін.).

2. Відомості про побут зображуваної епохи:

• одяг;
• їжа;
• житло;
• меблі тощо.

3. Відомості про особливості культури даної епохи:

• освіта і наука;
• традиції та звичаї;
• мистецтво: живопис, музика тощо;
• міфологія;
• релігія;
• культурні явища.

II. Біографічні відомості про письменника.

1. Життєва доля.
2. Творчий шлях.
3. Світогляд.
4. Суспільно-політична діяльність.

III. Літературознавчі знання.

1. Теоретико-літературні відомості.

2. Історико-літературні відомості:


• особливості літературного процесу в період написання твору;
• історія його написання;
• співвідношення з літературною течією, в рамках якої було написано твір.

3. Літературно-критичні відомості:


• особливості літературної критики даного періоду;
• місце твору в творчому доробку автора;
• значення твору для літератури в цілому.

6. “Нестандартні” уроки.

Нестандартним є такий урок, дидактична мета якого досягається за допомогою прийомів і засобів, що здатні приносити задоволення його учасникам від самого процесу навчання, а не тільки від отримуваних результатів.
Свого найвищого й найповнішого виявлення нестандартний урок набуває в різноманітних інтерактивних та/або ігрових формах. Нестандартним уроком чи уроком у формі гри може бути і урок творчого читання, і урок культурологічного аналізу тощо.

7. Урок позакласного читання.

Традиційно склалося так, що методика викладання літератури розглядає як окремий різновид уроків – уроки позакласного (або додаткового) читання. Певна рація в такому підході є, оскільки йдеться про вивчення творів за спеціальними темами, що пропонуються програмами як рекомендовані для позакласного або додаткового читання. Специфіка даних тем полягає в тому, що вони, з одного боку, доповнюють і поглиблюють знання та уявлення про певні жанри, а з іншого боку, поширюють відомості про тих письменників, творчість яких репрезентовано в основній, тобто в обов’язковій, частині програми.

Методисти пропонують і конкретні шляхи щодо наближення класного й позакласного читання в процесі вивчення програмного матеріалу.

По-перше, це – систематичне використання позакласного читання на уроках різних типів і форм (наприклад традиційні поетичні п’ятихвилинки, короткі огляди новинок літератури, індивідуальні та групові завдання на матеріалі позакласного читання).

По-друге, йдеться про організацію самостійної дослідницької роботи учнів над обраною ними темою, яка передбачає вихід у позакласне читання і яка серйозно опрацьовується протягом року, з можливим, але не обов’язковим включенням результатів цієї роботи в уроки за програмою.

І, по-третє, це – планування системи письмових робіт за основними темами курсу з урахуванням завдань, які виходять за рамки теми і передбачають зіставлення, огляди, аналіз самостійно прочитаних творів і т. ін.

Плануючи систему уроків позакласного читання, необхідно передбачити наступне:



• тематичну різноманітність;
• оптимальне співвідношення творів різних жанрів;
• різноманітність форм організації уроків позакласного читання (бесіда, огляд, композиція, концерт, семінар, вікторина тощо) і прийомів активізації читацької самостійності учнів (групові та індивідуальні завдання, використання інших видів мистецтва, міжпредметних зв’язків, ТЗН і т. ін.);
• систематичність і послідовність у виробленні навичок роботи з книгою.
с. 1

скачать файл

Смотрите также: