Зусилля працівників психологічної служби мають бути спрямовані на


с. 1 с. 2 с. 3
Зусилля працівників психологічної служби мають бути спрямовані на досягнення наступних цілей:

  • підвищення власної психологічної і професійної компетентності, безперервну освіту і самовдосконалення, опанування інноваційними методами і технологіями надання психологічних і соціальних послуг;

  • інформаційно-методичне забезпечення системи управління освітою (профілактику та усунення факторів негативного впливу освітнього середовища на розвиток особистості дітей, учнів, студентів);

  • психологічне проектування (систему психологічних, педагогічних, соціальних дій щодо створення розвивального освітнього середовища);

  • психологічну експертизу педагогічних інновацій (оцінку відповідності поставленим завданням освіти віковим і психологічним можливостям учнів);

  • забезпечення якості і доступності психологічних і соціальних послуг (систему дій, спрямованих на контроль якості послуг).

Основними завданнями є:

1. Забезпечення умов, які сприяли б розвиткові індивідуальності кожної дитини, збереженню її здоров’я, формуванню у неї готовності до самостійного життя в суспільстві після завершення навчання.

2. Забезпечення супроводу дітей з особливими освітніми потребами, захист психічного й соціального здоров’я дитини на всіх рівнях навчання.

3. Спрямованість діяльності на забезпечення, захист прав і свобод дітей, створення умов комфортного освітнього середовища.

4. Підвищення ефективності реалізації практичних заходів спрямованих на розбудову психологічної служби у малокомплектних і сільських школах, системі професійно-технічної освіти, вищій школі, закладах нового типу, інтернатах, інших типах навчальних закладів.

5. Розробка інноваційних форм і методів роботи спеціалістів щодо подолання негативних явищ в учнівському середовищі: проявів насильства, агресивності, девіантної і делінквентної поведінки.

6. Моніторинг та оцінка ефективності діяльності усіх ланок психологічної служби.

НОРМАТИВНО-ПРАВОВА БАЗА З ПИТАНЬ ПОПЕРЕДЖЕННЯ НАСИЛЬСТВА ТА ЗАХИСТУ ПРАВ ДИТИНИ (витяги з законів України, міжнародних документів)

Закон України «Про освіту»

Стаття 56. Обов’язки педагогічних та науково-педагогічних працівників

Педагогічні та науково-педагогічні працівники зобов’язані:

- захищати дітей, молодь від будь-яких форм фізичного або психічного насильства, запобігати вживанню ними алкоголю, наркотиків, іншим шкідливим звичкам.

Стаття 59. Відповідальність батьків за розвиток дитини

Батьки та особи, які їх замінюють, зобов’язані:

- постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей.

Стаття 60. Права батьків

Батьки та особи, які їх замінюють, мають право:

- звертатися до державних органів управління освітою з питань навчання, виховання дітей;

- захищати у відповідних державних органах і суді законні інтереси своїх дітей.



Закон України «Про загальну середню освіту»

Стаття 22. Охорона та зміцнення здоров’я учнів

1. Загальносовітній навчальний заклад забезпечує безпечні та нешкідливі умови навчання, режим роботи, умови для фізичного розвитку та зміцнення здоров’я, формує гігієнічні навички та засади здорового способу життя учнів.



Стаття 29. Права та обов’язки батьків або осіб, які їх замінюють

1. Батьки або особи, які їх замінюють, мають право:

- звертатися до відповідних органів управління освітою з питань навчання і виховання дітей;

- захищати законні інтереси дітей.

2. Батьки або особи, які їх замінюють, зобов’язані:

- постійно дбати про фізичне здоров’я, психічний стан дітей, створювати належні умови для розвитку їх природних здібностей.



Закон України «Про охорону дитинства»

Стаття 10. Право на захист від усіх форм насильства

Кожній дитині гарантується право на свободу, особисту недоторканність та захист гідності. Дисципліна і порядок у сім’ї, навчальних та інших дитячих закладах мають забезпечуватися на принципах, що грунтуються на взаємоповазі, справедливості і виключають приниження честі та гідності дитини.

Держава здійснює захист дитини від:

- усіх форм фізичного і психічного насильства, образи, недбалого і жорстокого поводження з нею, експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, у тому числі з боку батьків або осіб, які їх замінюють.

Держава у порядку, встановленому законодавством, надає дитині та особам, які піклуються про неї, необхідну допомогу у запобіганні та виявленні випадків жорстокого поводження з дитиною, передачі інформації про ці випадки для розгляду до відповідних уповноважених законом органів для проведення розслідування і вжиття заходів щодо припинення насильства.

Стаття 12. Права, обовязки та відповідальність батьків за виховання та розвиток дитини

Закон України «Про попередження насильства в сім’ї»

Стаття 1. Визначення термінів (насильство в сім’ї, фізичне насильство в сім’ї, сексуальне насильство в сім’ї, психологічне насильство в сім’ї, економічне насильство в сім’ї тощо)

Фізичне насильство в сім’ї – умисне нанесення одним членом сім’ї іншому члену сім’ї побоїв, телесних ушкоджень, що може призвести обо призвело до смерті постраждалого, порушення фізичного чи психічного здоров’я, завдання шкоди його честі і гідності.

Психологічне насильство в сім’ї – насильство, пов’язане з дією одного члена сім’ї на психіку іншого члена сім’ї шляхом словесних образ або погроз, переслідування, залякування, якими навмисно спричиняються емоційна невпевненість, нездатність захистити себе та може завдаватися обо завдається шкода психічному здоров’ю.
Конвенція про права дитини (Ратифікована постановою ВР № 789-12 від 27.09.1991). – К.: АТ «Видавництво «Столиця», 1997. – 32 с.

Стаття 19

1. Держави-учасниці вживають всіх необхідних, адміністративних, соціальних і просвітницьких заходів з метою захисту дитини від усіх форм фізичного і психологічного насильства, образи чи зловживань, відсутності піклування чи недбалого і брутального поводження та експлуатації, включаючи сексуальні зловживання, з боку батьків, законних опікунів чи будь-якої особи, яка турбується про дитину.


Декларація прав дитини (10 принципів) (Проголошена Генеральною Асамблеєю ООН 20.11.1959)

Принцип 9. Дитина повинна бути захищена від усіх форм недбалого ставлення, жорстокості та експлуатації. Вона не повинна бути об’єктом торгівлі в будь-якій формі.


Порядок розгляду звернень та повідомлень з приводу жорстокого поводження з дітьми або реальної загрози його вчинення (затверджено наказом Державного комітету України у справах сім’і та молоді, Міністерства внутрішніх справ України, Міністерства освіти і науки України, Міністерства охорони здоров'я України № 5/34/24/11 від 16 січня 2004 року).


ОСНОВНІ ПОНЯТТЯ проблеми жорстокого поводження з дітьми [1, 2]
Поняття «жорстоке поводження з дитиною» означає будь-які форми фізичного, психологічного, сексуального або економічного та соціального насилля над дитиною в сім'ї або поза нею.

Найбільш загальним терміном, що описує неправильне і незаконне поводження з дитиною, є термін «зловживання». Це усі форми неправильного і незаконного поводження з дитиною, які беруть свої витоки зі зловживання дорослими своїми перевагами в соціальному статусі (вчитель, батько, дорослий), фізичною силою, соціальним досвідом, знанням законів, довірою дитини.

Традиційно розрізняють чотири загальні категорії жорстокого (неправильного) поводження з дітьми: фізичне насильство; сексуальне насильство; емоційне насильство; психологічне (зневага потребами дитини).

Фізичне насильство - це нанесення дитині фізичних травм і тілесних ушкоджень, застосування жорстоких фізичних покарань. Ці дії можуть здійснюватися у вигляді биття, катувань, струсу, ударів, ляпасів, тягання за вуха, припікання гарячими предметами, рідинами, засвіченими сірниками, сигаретами, у вигляді укусів. Фізичне насильство включає також залучення дитини до вживання наркотиків, алкоголю, примушення до прийому отруйливих речовин або медичних препаратів, що викликають одурманення, а також спроби задушення або втопіння дитини.

Проблема фізичного насильства з боку батьків може виявлятися в процесі роботи з іншими проблемами: порушеннями поведінки, шкільною дезадаптацією, конфліктами в школі і сім'ї.



Сексуальне насильство - це залучення залежних, незрілих дітей і підлітків до сексуальної активності, яку вони не повністю усвідомлюють, на яку вони не можуть дати інформовану згоду або яка порушує соціальні (суспільні) табу на сімейні ролі.

Сексуальне насильство включає внутрісімейні й несімейні форми насильства і всі типи сексуальної активності: оголення, оральні, анальні і сексуальні генітальні контакти, дитячу порнографію, демонстрацію непристойних дій, сексуальні ритуали. Інцестом називають всяку сексуальну активність між дорослими і дітьми, які є близькими родичами (включаючи вітчимів і опікунів).



Зневага потребами дитини - соціально-педагогічна занедбаність (відсутність турботи, належного догляду, зневага потребами в освіті, медичному огляді, фізичному і емоційному здоров’ї) - нездатність батьків забезпечити розвиток дитини - там, де вони зобов’язані це зробити.

Коли говорять про психологічне насильство, як правило, мають на увазі не окремі дії і не серію їх, а характер відношення до дитини з боку батька, іншої значущої для дитини особи, від якої дитина залежить.

У найзагальнішому вигляді під психологічним або емоційним насильством розуміється нездатність батька або іншої особи, що піклується про дитину, «забезпечити відповідну для дитини доброзичливу атмосферу; воно включає дії, що роблять несприятливий вплив на емоційне здоров’я і розвиток дитини: обмеження його активності, образи, осміяння, погрози і залякування, дискримінацію, неприйняття і інші нефізичні форми жорстокого звернення» [3].

Психологічне насильство - це такі дії і відношення до дитини з боку батьків, близьких людей, вихователів, педагогів, які призводять до постійного переживання дитиною своєї неуспішності, нездатності, непотрібності й нещастя (створено недоброзичливе середовище, використовується роз'єднуючий тип спілкування, залякування, образи, насмішки, ворожість, невиправдані завищені очікування й вимоги батьків і педагогів).

Емоційне, або психологічне, насильство - постійне відкидання, приниження (замикання дитини в темній кімнаті тощо), погрози й залякування, перетворення дитини на «козла відпущення» людьми, які повинні берегти його і піклуватися про нього.

Психологічне насильство є невід'ємною частиною фізичного й сексуального насильства і завжди супроводжує їх.

Діти, що піддаються емоційному насильству, відчувають себе непотрібними, поганими, дурними, нікчемними, часто мають низьку або нестійку самооцінку, переживають відчуття власної неспроможності.

Дитина може реагувати на хронічне переживання психологічного насильства різними соматичними розладами: безпричинні підйоми температури, біль в животі, головний біль тощо - це характерні симптоми в дітей, що переживають емоційне неблагополуччя. В серйозних випадках, наслідком емоційного насильства може бути посттравматичний стресовий розлад.

За аналогією з «синдромом побитої дитини» (1962) використовують термін «психологічно побита дитина» (1986), виділяючи п’ять форм психологічно згубного відношення:

відкидання - дорослий не розуміє цінностей, важливих для дитини, нехтує істотно важливими для неї потребами;

ізоляція - дорослий захищає дитину від нормального соціального досвіду, не дає йому заводити друзів, формує у дитини уявлення про те, що вона одна в цьому світі і не може ні на кого спиратися;

терор - дорослий ображає дитину словами, створюючи атмосферу страху й залякування;

ігнорування - дорослий позбавляє дитину необхідних стимулів до емоційного і інтелектуального розвитку;

розбещення - дитину залучають до згубної антисоціальної поведінки, що призводить до формування спотворного уявлення про соціальні норми, перешкоджають її соціалізації.

Психологічне насильство відносно дітей з боку батьків, визначається з 2003 року через наступні категорії:

емоційне відчуження - відсутність реакції на емоційні потреби і інтереси дитини;

жорстоке поводження - жорстокі покарання, використання дитини як «козла відпущення», перекладання на нього відповідальності за власні невдачі;

непослідовність - суперечність в реакціях на вчинки дитини, підвищені очікування і вимоги, що не відповідають можливостям дитини;

невміння визнати, що дитина є самостійною особою, має свої межі;

невміння розвивати в дитині соціальні навички [1, с. 98-99].

Психологічне насильство в школі

Крім сім'ї, дитина найчастіше стикається з психологічним насильством з боку вчителів і однолітків в школі.

Особливо важко дитина переживає неправильне звернення в початковій школі через авторитет вчителя й високу значущість навчальних досягнень у перші роки навчання в школі; через відсутність можливості вибору вчителів.

Ставлення вчителя початкових класів має особливу значущість для дитини, часто нарівні з батьківським. Це означає, що дитина готова вірити вчителеві, якщо той оцінює його як «поганого». Реакція дітей на образи й неприйняття з боку вчителя можуть бути самими різними: діти можуть боятися і навіть відмовлятися ходити в школу, часто хворіти на простудні захворювання, випробовувати різні страхи, погано поводитися тощо.

Психологічне насильство з боку вчителів частіше відбувається більш приховано, ніж батьківське; епітети менш образливі, але через тривалість і постійність відношення до дитини завдають серйозної шкоди його психологічному здоров'ю. Звичайно, таке ставлення виявляється в звичному заниженні оцінок, ігноруванні успіхів дитини, схильності до негативного узагальнення й перенесення на особистість будь-якої провини дитини. У дитини утворюється психологічна травма. Обговорення вчителем його батьків і негативна оцінка їх, а також «виховні» коментарі в присутності інших учнів особливо важко переживаються дитиною, а самі по собі такі «виховні заходи» ніколи не бувають корисними.

Підлітки можуть давати виражені і несподівано гострі реакції на неправильне звернення з боку вчителів, особливо коли таке звернення потрапляє на «больові крапки», обумовлені підлітковим віком (наприклад, сумніви в своїй значущості, невпевненість в тому, як його сприймають оточуючі, незадоволеність своєю зовнішністю і здібностями).

Звичайним наслідком психологічного насильства є, перш за все, занижена або нестійка самооцінка, при значній тривалості насильства може бути скоєно вплив на всі сфери життя дитини, можуть бути викликані стійкі емоційні й поведінкові порушення і в цілому значно знизитися якість життя дитини.

До групи соціального сирітства потрапляють діти, які є прихованими сиротами, оскільки їх зв’язки з батьками дуже слабкі. Батьки таких дітей мають власний негативний дитячий досвід впливу батьків, створюють побутове насильство в сім’ї (сварки і бійки між членами родини), жорстоко поводяться з дітьми, що призводить до порушення структури сім'ї, коли діти опиняються на її периферії.

Практично завжди, коли мова ведеться про соціальне сирітство, має місце насильство й грубе порушення відносин між батьками і дітьми. Ці порушені відносини виявляються в різних симптомах: фізичних покараннях, зневазі основними потребами й інтересами дитини, емоційному насильстві по відношенню до дітей, дефіциті уваги й тепла, внутрісімейних конфліктах, крадіжках, втечі з домівки, вживанні дітьми психоактивних речовин тощо.

Для визначення дитини соціальною сиротою необхідно виявити одночасне поєднання дії чинників із трьох груп: в першу групу входять чинники, що пов’язані з бітьками і сім’єю дитини, в другу групу — чинники, що пов’язані з самою дитиною; в третю – ситуаційні чинники.

1. Чинники, що пов'язані з батьками і сім'єю. До них відносяться: власний негативний дитячий досвід батьків (виховання в інтернатних установах або втрата батьківської любові і наявність жорстокості батьків в дитинстві; дефіцит тепла й турботи з боку батьків, грубі та конфліктні відносини між батьками; переживання насильства в дитячому досвіді; алкоголізація батьків, інвалідизація батьків тощо); зловживання алкоголем батьком або матір'ю (іноді обома); душевні захворювання батьків; негативні особливості особистості батьків (зниження інтеллекту, інфантильність, егоцентризм, невротизація); низький рівень соціальної адаптації (низький освітній рівень, відсутність професії або низька кваліфікація); особливості сім'ї (багатодітність, порушені відносини між батьками, хаотичність, сплутаність ролей у сім'ї, роз’єднаність сім'ї, бідність соціальних зв'язків); фізичне, емоційне й сексуальне насильство по відношенню до дитини.

2. Чинники, що пов'язані з дитиною: діти з особливостями розвитку і характеру (невропатії, енцефалопатії, гіперкінетичний синдром, дізонтогенетичні прояви, порушення спілкування тощо); соматичні і психічні захворювання, інвалідизація дитини; шкільна дезадаптація; порушення поведінки дитини (крадіжка, втечі з дому, вживання алкоголю, наркотиків тощо).

3. Ситуативні чинники: трагічні події (смерть, пожежі тощо); втрата житла й роботи, наявні матеріальні проблеми; попадання в зону військових дій і міжнаціональних конфліктів (включаючи вимушену міграцію); сепарація дитини, що обумовлена зовнішніми причинами (тривалий відрив дитини від матері, особливо в ранньому віці); відсутність родичів, що надають підтримку сім'ї.

Виявлення симптомів насильства або жорстокого поводження і робота з проблемами на ранніх етапах відповідно до встановлених чинників дозволяють істотно понизити ризик соціального сирітства для багатьох дітей.

ОРГАНІЗАЦІЯ ПСИХОЛОГІЧНОЇ ДОПОМОГИ КРИЗОВОЮ СЛУЖБОЮ НАВЧАЛЬНОГО ЗАКЛАДУ ДІТЯМ, ЩО ЗАЗНАЛИ ЗЛОВЖИВАНЬ [1]

Зловживання щодо дітей включають: фізичне зловживання (побиття, катування, фізичне знущання); фізичну занедбаність (недогляд, незадоволення елементарних гігієнічних і фізичних потреб); сексуальні кривдження (інцест, зґвалтування, примушення до проституції і порнографії); примус до незаконних форм праці (різного роду боргові зобов'язання, кріпацтво, економічна залежність); формування різного роду залежності (алкоголізм, наркоманія, токсикоманія); психологічний (моральний) тиск (емоційне насильство; погрози, приниження, порушення емоційних стосунків або нехтування, ігнорування).

Всі форми зловживань щодо дітей ставлять під загрозу або порушують фізичне та емоційне здоров’я дитини, її розвиток, тому вимагають уваги педагогів, психологів, соціальних працівників. Дія, що спричиняє шкоду або дозволяє статися ушкодженню (а не міра самого ушкодження), є підставою для втручання широкого кола спеціалістів.

Існує декілька моделей допомоги дітям, що зазнали різного роду зловживань. Одні орієнтовані на навчання батьків взаємодії з дітьми на певних етапах їх життя, включаючи перинатальну програму підтримки (підготовка батьків до материнства, зміцнення зв'язку між матір'ю і майбутньою дитиною), навчання молодих батьків правильному догляду за дитиною. Інші моделі орієнтовані на раннє виявлення і точну діагностику жорстокого поводження з дитиною. Треті припускають надання допомоги жертвам насильства і мінімізацію ризику його повторення в сім'ї потерпілого. Четверті спрямовані на зміцнення сім'ї і профілактику виникнення проблем. П'яті - на допомогу сім'ям групи ризику - бідним сім'ям, самотнім матерям, молодим батькам (матерям-підліткам) тощо.

Кризова допомога - надання безпосередньої медико-психологічної допомоги в ситуаціях або станах, що можуть мати негативний вплив на психічне або фізичне здоров'я дитини, а також завдати серйозної шкоди її розвитку.

У першу чергу сюди відносяться: переживання фізичного, психологічного або сексуального насильства, їх актуальних і віддалених наслідків; гостре горе (втрата батьків або близьких людей, різькі зміни в сім'ї і інші гострі психологічні травми); суїцидальна поведінка; гострі конфлікти в сім'ї і порушення відносин з батьками; порушення шкільної адаптації, що обумовлена психологічними причинами; проблеми, викликані початком вживання психоактивних речовин; інші емоційні і поведінкові порушення в дитячо-підлітковому віці (втеча з домівки, крадіжки тощо); різного роду психологічні проблеми підліткового віку, зокрема пов'язані з статевим і соціальним дозріванням, труднощами взаємодії з однолітками, вчителями, батьками.



Принципи організації кризової служби

1. Доступність збору інформації і швидкість реагування. Звернення або повідомлення про факт жорстокого поводження з дитиною передається для реєстрації до відповідного територіального підрозділу служби у справах неповнолітніх протягом однієї доби з моменту отримання звернення (повідомлення). Усні повідомлення оформлюються письмово посадовою особою, яка отримала повідомлення з позначкою, від кого та коли (дата, час) отримано повідомлення. Якщо в заяві (інформації офіційних установ) вбачається ознака злочину чи загроза його вчинення по відношенню до дитини, вона обов'язково передається органу внутрішніх справ для вжиття заходів.

2. Різні форми надання невідкладної допомоги (медичної - викликають «швидку допомогу», психологічної та інших видів допомоги дитині, яка постраждала внаслідок жорстокого поводження (очні індивідуальні співбесіди, консультації, сімейне консультування і групова робота).

3. Конфіденційність звернень. Конфіденційність звернень і можливість збереження анонімності – важлива умова при роботі з кризовими ситуаціями. Невпевненість в її збереженні перешкоджає формуванню контакту, призводить до викривлення інформації, часто є причиною відмови від співпраці.

Підлітки хворобливо відносяться до необхідності звертатися за допомогою, бояться «виглядати слабкими», нездібними справитися зі своїми проблемами.

Особливої актуальності анонімність і конфіденційність набувають при роботі з жертвами сексуального насильства, а також з проблемами, пов'язаними з полорольовою ідентифікацією, з вживанням наркотиків.

4. Командний підхід в роботі фахівців (адміністрація,класні керівники, практичний психолог, соціальний педагог, медпрацівники закладу освіти, соціальні працівники, інспектор у справах неповнолітніх тощо).

Командний підхід у роботі необхідний для того, щоб надавати кваліфіковану допомогу в дуже різних ситуаціях, у разі коли необхідно постійно отримувати нову інформацію, обмінюватися досвідом, мати можливість поглянути на випадок з різних точок зору.

Робота з гострими ситуаціями - суїцидами, насильством, переживанням гострого стресу - є емоційно надзвичайно витратною. Вона вимагає обов'язкового реагування і висуває особливі вимоги до формування психологічної атмосфери, надання емоційної підтримки один одному і професійній допомозі в колективі.

Командний підхід забезпечує послідовність і спрямованість в роботі, якщо один і той же клієнт звертається до різних фахівців. Такі випадки часто виникають при роботі з інвалідами. Крім того, з приводу дітей, що опинилися в кризовій ситуації, часто звертаються сторонні люди - сусіди, родичі, знайомі. Тут особливо важлива можливість чіткої передачі інформації і організація взаємодії між фахівцями.

Ефективність допомоги дітям у багато разів збільшується, якщо вдається сформувати команду з фахівців різних професій. Це дає фахівцям можливість вирішувати проблеми дитини комплексно і побачити ситуацію з різних точок зору, отримати недоступну іншим способом професійну інформацію.

Відмінними особливостями дії команди кризової допомоги є: загальне бачення проблем дитини/сім'ї; наявність спільної мети діяльності; узгодженість дій членів команди; взаємодоповнення членів команди по функціях і ролях; наявність єдиних протоколів обстеження; групова відповідальність членів команди за результати роботи; здатність швидко реагувати на ситуацію, в яку потрапила дитина.

Основними функціями команд кризової служби в навчальному закладі, що працюють щодо зловживань по відношенню до дітей, запобігання насильству і жорстокому поводженню з дітьми, є наступні:

- інформаційно-аналітична (збирає інформацію з проблеми насильства і жорстокого поводження з дітьми в соціумі, сім'ї, освітньому середовищі та інших установах);

- первинного прийому дитини (або іншого заявника) у зв'язку з випадком жорстокого поводження або зловживань;

- організації комплексної практичної допомоги дитині і сім'ї;

- соціального моніторингу дітей, підлітків і сімей групи ризику;

- організаційно-профілактичної роботи (виступи перед батьками, виступи в трудових колективах, зустрічі з адміністрацією, виступи в ЗМІ, проведення конференцій серед фахівців, акції із захисту прав дітей тощо.

При організації роботи кризової служби щодо зловживань відносно дітей команди фахівців проходять наступні етапи: розгляд випадка зловживання, обмін думками; розподіл обов’язків між членами груп, оцінка ситуа­ції і планування втручання; безпосередня допомога дорослих; аналіз виконаної роботи; завершення роботи.

Гострою проблемою спеціалістів, що працюють з дітьми, залишається невміння ідентифікувати ситуацію зловживання над дитиною, не володіння навичками проведення ін­терв’ю з дитиною, що опинилася в складній життєвій ситуації.

Для встановлення ефективних комунікацій в кризовій службі і швидкого реагування в ситуації зловживання, що потребує втручання, членам команди необхідно вирішити наступні завдання: створити протокол і стандартні процедури збору інформації про ситуацію зловживання відносно дитини; створити протокол інтерв’ю з дитиною, що зазнала зловживань; забезпечити спільне розслідування випадку зловживання; зменьшити дублювання процедур розслідування випадку; своєчасно визначити неузгодженість і прогалини в роботі різних служб і забезпечити їх усунення; формалізувати систему періодичного розгляду випадків зловживання, коорди­націю реабілітації й здійснення соціального патронажу; забезпечити збір статистичної інформації про випадки на­силля та жорстокого поводження з дитиною на рівні навчального закладу.

З метою підготовки команд кризової служби навчальних закладів, інформування практичних психологів і соціальних педагогів, класних керівників (кураторів) і педагогів щодо допомоги дітям, що зазнали зловживань в ході курсової перепідготовки фахівців даних категорій важливо розглянути два взаємопов’язані блоки інформації: теоретичний щодо введення в проблему (базові уявлення про фізичні, сексуальні, психологічні та інформаційні зловживання й зневагу потребами дитини; основні теоретичні підходи до понять агресії і насильства; соціально-психологічні особливості розвитку дітей в нормі й патології; передумови суїцидальної поведінки; психологічні особливості «дітей вулиці», дітей, батьки яких зловживають алкоголем і вживають психоактивні речовини; основи сімейної психології; психологія дисфункціональної сім’ї; основні поняття прав і свобод людини; вітчизняний та зарубіжний досвід ювенальної юриспруденції; соціально-психологічна реабілітація неповнолітніх); практичний з організації командної взаємодії (принципи багатопрофільної допомоги сім’ям і дітям, що пережили насилля; організація й функціонування команди кризової служби; тренінг побудови команди; сім’я як об’єкт допомоги кризової команди; організація моніторингу зловживань щодо дітей; методи роботи команди; організація первинного прийому дитини).



Структура кризової служби закладу освіти

Одним із варіантів структури кризової служби навчального закладу може бути такий:



  1. Звернення до спеціалістів за номером кризового телефону екстреної психологічної допомоги.

2. Створення груп спеціалістів консультативної медико-психолого-педагогічної допомоги: підрозділ консультативної медико-психологічної допомоги (лікар, медична сестра, практичний психолог), підрозділ психолого-педагогічної допомоги (психолог, соціальний педагог, класні керівники, педагоги); підрозділ соціально-правової допомоги (члени адміністрації, соціальний педагог, юрист-консультант); групи самодопомоги, метою яких є створення соціально-терапевтичного середовища для підлітків.

До завдань групи консультативної медико-психологічної допомоги входять:

  1. Надання безпосередньої індивідуальної медико-психологічної допомоги при кризових проблемах дітям, підліткам і їх сім'ям, що включає вирішення діагностичних і психотерапевтичних завдань.

2. Надання екстренної допомоги дітям і підліткам, що постраждали від різних форм жорстокого поводження і насильства (включаючи при необхідності організацію правової (юридичної), медичної допомоги в інших установах). Використання моделі структурованого прийняття рішення (для кожного випадку мати чіткі й послідовні стандарти дій, диференційовані відповідно до рівня ризику (низький рівень допомоги – реагування протягом 3-5 робочих днів, середній рівень допомоги – реагування протягом двох діб (протягом 48 годин), високий рівень допомоги – реагування протягом доби).

3. Надання допомоги підліткам на початкових етапах зловживання наркотиків; консультування батьків, які виявили, що їх діти вживають наркотики.

4. Психологічне консультування дітей і підлітків, які мають проблеми в соціальній, сімейній і шкільній адаптації.

5. Проведення індивідуальної, сімейної і групової психотерапії; групові форми роботи (групова психотерапія, комуникатівні тренінги, арттерапія тощо). При необхідності направлення у відповідні організації іншого профілю.

6. Надання психологічних послуг (психологічний супровід, психологічна підтримка і психологічна допомога).

Надання допомоги дітям у вирішенні актуальних проблем сьогодення пов’язано з перериванням циклу насильства або нехтуванням потребами дитини, оскільки вони мають тенденцію повторюватися і посилюватися в подальших поколіннях. Відповідна допомога повинна виявлятися на самих ранніх етапах життя дитини, оскільки порушені на ранніх етапах дитячо-батьківські відносини великими зусиллями компенсуються в подальшому житті. Діти, що постраждали від насильства і зневаги, потребують тривалої реабілітаційної роботи. Фокус психологічної роботи повинен концентруватися на подоланні негативних стереотипів в міжособистісних контактах і може здійснюватися лише за допомогою встановлення безпечних близьких, довірливих, конструктивних відносин з дорослими в ході цілеспрямованої і регулярної взаємодії. Це дозволяє дитині набути альтернативного досвіду встановлення соціальних контактів і призводить до зміни способу життя. Фахівцям, що працюють з дітьми цих груп, важливо вивчати особливості формування прихильності в сім’ї, враховувати відсутність мотивації до змін і амбівалентність переживань близкості з дорослими у цих дітей і терпляче ставитися до них.



Робота практичного психолога щодо подолання наслідків жорстокого поводження включає: допомогу в виявленні і розумінні своїх негативних емоцій
у зв'язку з пережитими знущаннями; допомогу у виробленні адекватного відношення до конкретних проявів жорстокості (зокрема, через співчуття з приводу пережитого дитиною, висловлення власного відношення психолога до таких дій); правильну атрибуцію відповідальності за жорстокість (дитина, яка відчуває на собі жорстоке поводження чи зазнає будь-якого насильства, відчуває себе неулюбленою і знедоленою людиною, вона може вважати себе винною або невдалою, нещасливою, «поганою» в зв'язку з тим, що подібні знущання практично завжди пов'язані з якоюсь повелдінкою дитини - не помив посуд, обдурив матір тощо, - важливо, щоб жертва насильства розуміла, що справа не в її провині й насильство або жорстокість у будь-якому випадку не може бути виправдана); подолання подвійного ставлення до дій батьків або дорослих; вироблення альтернативних способів вирішення конфліктів.

Основні теми, які цілеспрямовано мають обговорюватися на заняттях з дітьми та їх батьками, стосуються наступних проблем: алкоголізм і залежність; зловживання алкоголем; відносини з чоловіками; відношення з психічно хворим членом сім'ї; відношення до дітей; покарання в сім’ї, що вживають до дітей; матеріальні проблеми; багатодітність; відношення до материнства; втрата (смерть) близьких людей; діти і школа; токсикоманія у дітей, погані компанії; діти притулків і інтернатних закладів, страх позбавлення батьківських прав; відносини з власними батьками, дитячі спогади; роль оточення в житті батьків і оцінка змін в житті тощо.

Для організації реабілітаційної діяльності й тренінгової роботи з комплексом жертви з метою вивчення методик роботи безпосередньо з травмою, рекомендуємо використовувати матеріали, що опубліковані в наукових джерелах [2, 4]: програму «Тренінгу позитивного самосприйняття себе й асертивної поведінки» для жінок; консультування жертв сімейного насилля; груповий тренінг для дітей, що стали жерствами насилля; програми тренінгів саморозвитку (для молодших та старших підлітків); тренінг самовизначення для старших підлітків [4]. Для організації первинної профілактики насилля над дітьми рекомендовано використати матеріали тренінгу для підлітків «Сотрудничать со взрослыми: Я могу!» та програми вторинної профілактики насилля над дітьми (програми, що спрямовані на зниження агресивнос­ті, конфліктності дітей і їх батьків; програми, спрямовані на розвиток життєвих навичок і корекцію адаптації і соціалізації дітей і підлітків) [2].



До завдань підрозділу психолого-педагогічної допомоги входить:

  1. Проведення діагностики рівня розвитку дитини, відповідності
    віковим нормам, особливостей засвоєння навчальної програми, «соціально-педагогічної занедбаності», діагностика порушення мотивації навчальної діяльності.

  2. Корекція «соціально-педагогічної занедбаності».

  3. Проведення заходів, спрямованих на формування позитивної мотивації до навчальної діяльності.

  4. Формування успішності та адекватної самооцінки в процесі навчальної діяльності.

  5. Адаптація дитини до школи.

  6. Налагодження взаємодії сім’ї з установою, в якій навчається дитина.

Завданнями підрозділу соціально-правової допомоги є:

1. Юридична консультація щодо захисту прав дитини і сім'ї,


забезпечення безпеки дитини в освітньому середовищі. Оцінка факторів, що погрожують безпеці дитини. Заповнення протоколу оцінки безпеки дитини в сім’ї.

2. Захист інтересів дитини в суді.

3. Взаємодія з різними державними і недержавними організаціями, що надають конкретну матеріальну, правову та іншу допомогу.

4. Організація супроводу дитини до різних установ (наприклад, в ситуації ранньої вагітності супровід дівчини в установу, що надає медичну допомогу, направлення документів і супровід дітей в притулки тощо).



Організація груп самодопомоги, підготовка волонтерів для роботи в середовищі .

Складністю в роботі з підлітками є те, що авторитет дорослої людини відходить на другий план, поступаючись місцем авторитету ровесника. Тому ефективним є використання методу «рівний-рівному», тобто навчання підлітків, які в подальшому будуть навчати своїх ровесників. Метод є найбільш ефективним у просвітницькій роботі із запобігання різного роду зловживань щодо дітей. Переваги передавання знань від однолітка до однолітка полягають у тому, що: підлітки більше часу спілкуються один з одним; глибше розуміють потреби свого оточення; на відміну від дорослих розуміють субкультурну мову; більше довіряють один одному, більше готові до розуміння і наслідування поведінки.



Як правило, в ході підготовки підлітків для роботи з дітьми, що зазнали насильства розглядають наступні теми: проблеми спілкування з однолітками (неподілена любов, самота, страх відкидання тощо); проблеми відносин з батьками (відсутність контакту і непорозуміння один одного, конфлікти в сім'ї, переживання розлучення батьків, конфлікти з батьками з приводу навчання, відносини з сиблінгами тощо); різний травматичний досвід (переживання насильства, гостре відчуття горя тощо); відношення до наркотиків і алкоголю; інші специфічні проблеми підліткового віку (ставлення до себе, невпевненість, проблеми ідентифікації тощо). На другому етапі підготовки консультантів з числа підлітків до розгляду особистих проблем додаються (за ініциативою керівника групи, або за запитами самих підлітків) інформаційні семінари, повідомлення, тематичні дискусії.

Обов’язковими
с. 1 с. 2 с. 3

скачать файл

Смотрите также: